Бібліографічне посилання: Катаргіна Т.І.
МАКОВЕЙ Осип Степанович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Makovey_O_S (останній перегляд: 28.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці
МАКОВЕЙ ОСИП СТЕПАНОВИЧ
| |
МАКОВЕЙ Осип Степанович (псевдоніми і криптоніми – Євмен, Омікрон, Стефан Ярошенко, О.Степанович, Осип з Буковини, Spectator, Соколик, О.М., О.М-ей та ін.; 23.08.1867–21. 08.1925) – укр. поет, письменник, критик, історик літератури, публіцист, перекладач, педагог, громадський діяч. Д-р філософії (1901). Н. в м. Яворів у сім'ї селянина-кушніра. 1874–79 здобув початкову освіту в Яворівській школі. 1879–87 навч. в Академічній гімназії у Львові, після закінчення якої вступив на філос. ф-т Львів. ун-ту, навчання в якому було перервано 1889–90 службою в австро-угор. армії, де склав іспит на офіцерський чин. 1893 закінчив Львів. ун-т. 1891–92 розпочав журналістську діяльність у газ. "Діло". 1892–93 продовжував працювати як редактор у львів. газ. "Народна часопись". Очолював львів. редакцію ж. "Зоря" (1894 – березень 1895), працював відповідальним редактором газ. "Буковина" (квітень 1895 – листопад 1897) у Чернівцях. У грудні 1897 був запрошений на посаду члена ред. к-ту новоств. загальноукр. ж. "Літературно-науковий вістник" у Львові (грудень 1897 – квітень 1899). 1899 продовжив освіту у Відні, отримавши урядову стипендію з держ. фонду для молодих митців і літераторів, де вивчав слов'ян. мови і літератури у Віденському ун-ті, посилено займався наук. роботою, зокрема, опрацював чимало матеріалів в архівах Відня. Восени 1899 повернувся на Буковину. 1899–1910 жив у м. Чернівці і працював викладачем укр. мови та літератури вчительської семінарії, вів практичні заняття з цих предметів на філос. ф-ті ун-ту. 1901 в Чернів. ун-ті (нині Чернівецький національний університет) захистив дисертацію про творчість П.Куліша та отримав учений ступінь д-ра філософії. З метою встановлення зв'язків з діячами к-ри Наддніпрянської України двічі відвідував Київ (1897, 1905). 1905 був у Києві як делегат від Буковини на ювілеї літ. діяльності І.Нечуя-Левицького. 1910–13 працював викладачем жін. вчительської семінарії у Львові. З 1913 – дир. Заліщицької вчительської семінарії, викладав укр. мову і літературу. Під час Першої світової війни служив в австро-угор. армії (перекладач рос. мови, начальник листової цензури в Чернівцях, гол. перекладач прусського Карпатського корпусу). У вересні 1918 повернувся на посаду дир. Заліщицької семінарії. За звинуваченням в українізації навч. процесу в семінарії, що викликало підозру в антидерж. діяльності проти польс. влади, у лютому 1921 М. був заарештований і до початку березня перебував у в'язниці м. Чортків. До кінця життя був під наглядом поліції. Перші літ. твори з'явилися в серед. 1880-х рр. Це були насамперед переклади творів європ. антич. і класичної літератур. При підтримці І.Франка в ж. "Зоря" (1885–86) були надруковані перші переклади і оригінальні твори "Орфей і Еврідіка" Публія Овідія Назона, "Післанець" Г.Гейне, "Заказані яблука", "Неділя в полі". Відтоді друкував поезії, оповідання, фельєтони, гуморески, публіцистичні твори в багатьох укр., рос., австрійс. періодичних виданнях кінця 19 – поч. 20 ст. 1895 вийшли з друку перші книги: збірка "Поезії", новели "Весняні бурі" та "Оферма". Враження від поїздок до Києва дали матеріал для великого циклу віршів "Подорож до Києва" і статті "Враження з Києва". Творчі зв'язки і особисті стосунки склалися з видатними західноукр. та наддніпрянськими митцями, письменниками і громад. діячами демократ. напряму І.Франком, М.Павликом, В.Стефаником, О.Кобилянською, Лесею Українкою, А.Кримським, М.Коцюбинським, М.В.Лисенком, П.Грабовським. Історико-літ. дослідження М. присвячені творчості укр., рос., польс. письменників, зокрема, І.Котляревського, Т.Шевченка, А.Чайковського, Т.Бордуляка, І.Франка, П.Грабовського, П.Куліша, О.Кобилянської, І.Воробкевича, П.Гулака-Артемовського, М.Шашкевича та ін. Разом із І.Франком заклав основи вивчення життя і творчості Ю.Федьковича. 1911 у Львові М. видав ґрунтовну історико-літ. працю "Життєпис Осипа Юрія Гординського-Федьковича". Співпрацював із Науковим товариством імені Шевченка, де підтримував напрям наукової школи І. Франка. Займався критичним аналізом стану розвитку укр. літератури, про що свідчать його публікації в "Записках Наукового товариства імені Шевченка": Огляди українсько-рус. Ч1асописей за 1897, 1898, а також замітки і статті, присвячені сторіччю відродження українсько-рус. письменства (1898) та ін. Важливі соціально-екон. зрушення, які відбувалися на західноукр. землях під владою Австро-Угорщини в кінці 19 ст., скрутне положення селян Галичини, змушених від'їжджати до ін. країн, причини і наслідки першої хвилі еміграції з теренів України відобразив у повісті "Залісє" (1897). У Віденському ун-ті 1899 написав дослідження про поему "Осман" хорватського поета 17 ст. І.Гундулича, присвячену перемозі запороз. козаків і польс. військ над турками в Хотинській війні 1621. Погляд на цю важливу істор. подію та її наслідки висловив в істор. повісті "Ярошенко" (1903, надрукована 1905), матеріал до якої зібрав в архівах Відня. Твір, пройнятий ідеєю спільної боротьби укр. козаків і польс. шляхти проти турецько-татар. поневолення, схарактеризував деякі істор. постаті, висвітлив взаємозв'язки обох народів, зобразивши їх прагнення здобути свободу в Хотинській війні 1621. Особливе місце в історико-культ. розвідках М. займали дослідження архів. джерел, які стали основою праць з історії журналістики "50-літній ювілей руської публіцистики" (1898), літератури "Про історичні оповідання" (1907), краєзнавства "Матеріали до історії буковинської Русі" (1908), "Кілька документів з Гуцульщини з другої половини XVIII-го століття" (1909) та фольклорно-етногр. матеріали, на базі яких були написані історико-краєзнавчі нарисиі статті "Рекрут", "Звичаї, обряди і повір'я святочні в місті Яворові (зібрані в роках 1885 і 1886)", "Писанки" (усі – 1895). Приділяв увагу розвиткові педагогіки і проблемам демократизації школи, які знайшли відображення в його критичних замітках і нарисах "Записки професора (нариси зі школи)" (1905), "Причинок до історії народного шкільництва на Буковині (з паперів о. Александра Поповича)", "60 років політики (лист до товариша вчителя на Буковині)" (обидві – 1909), "Реформа учительського семінара в Чернівцях" (1910). Враження від лихоліть I світ. війни, свідком і безпосереднім учасником яких він був, М. відобразив у поетичних творах цього періоду – "Могила в полі", "Брати", "Воєнні вірші і пісні" та ін. Останньою з цього циклу поезією був вірш "Привіт Україні", написаний М. 22 серпня 1917. Страшне горе і злидні, принесені війною, відтворені М. у збірці нарисів "Кроваве поле" (1921). У низці повоєнних прозових творів М. звучать осуд і їдка сатира на польс. урядовців, чиновників, поневолювачів Зх. України – оповідання "Мухолап" (1922), "Шерльок Гольмес" (1923), збірка нарисів і оповідань "Прижмуреним оком" та ін. Творчий доробок М. складають поезії, поеми, нариси, фельєтони, гуморески, статті, огляди преси, рецензії й низка перекладів з рос., польс., англ., амер., австрійс., датської, франц. та ін. літератур. Окремі твори М. перекладено рос., польс., нім., чеською мовами. На його вірші "Сон" і "Рекрут" написали музику композитори М.Лисенко і Ф.Колесса. Нар. піснею став вірш "Ми гайдамаки". П. у м. Заліщики. У Заліщиках 1957 М. споруджено пам'ятник (скульп. Д.Крвавич). 1967 Яворівській серед. шк. № 1 присвоєно ім'я Осипа Маковея, у сквері школи йому споруджено пам'ятник (скульп. Д.Крвавич). 1987 в Яворові відкрито літературно-меморіальний музей М. Архів письменника зберігається в Інституті літератури імені Т.Шевченка НАН України. |