Бібліографічне посилання: Дорошко М.С.
МАНУЇЛЬСЬКИЙ Дмитро Захарович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Manuilsky_D_Z (останній перегляд: 28.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці
МАНУЇЛЬСЬКИЙ ДМИТРО ЗАХАРОВИЧ
|
МАНУЇЛЬСЬКИЙ Дмитро Захарович (03.10(21.09).1883–22.02.1959) – рад. держ. і парт. діяч. Д-р істор. н. (1940), професор (1940). Дійсний член АН УРСР (нині Національна академія наук України; 1945). Н. в с. Святець (нині село Теофіпольського р-ну Хмельн. обл.) в сім'ї волосного писаря. 1903 закінчив Острозьку г-зію і вступив на історико-філол. ф-т Петерб. ун-ту, того ж року став членом Російської соціал-демократичної робітничої партії. Професійний революціонер. 1905–06 займався агітаційно-пропагандистською діяльністю в Санкт-Петербурзі. 1906 за участь у Кронштадтському повстанні матросів заарештований і засуджений до 5-річного заслання в Якутію (нині Республіка Саха (Якутія), РФ). Утік з Вологодської тюрми до Києва. З 1907 – член Київ. к-ту РСДРП. Восени 1907 емігрував у Париж (Франція). 1911 закінчив юрид. ф-т Сорбонського ун-ту. 1912–13 нелегально перебував у С.-Петербурзі та Москві, згодом знову емігрував за кордон. Під час Першої світової війни разом із Л.Троцьким і В.Антоновим-Овсієнком редагував у Парижі щоденну антивоєнну газ. "Наше слово", а в травні 1917 у "запломбованому вагоні" через Німеччину повернувся до Петрограда (нині м. Санкт-Петербург). У серпні 1917 як член орг-ції "міжрайонців" вступив у партію більшовиків (із зарахуванням парт. стажу з 1903), учасник Жовтневого перевороту в Петрограді 1917. Після перевороту – член колегії нар. комісаріату продовольства. З травня 1918 – заст. голови делегації РСФРР на мирних переговорах між Українською Державою та РСФРР. 1918 відряджений ЦК РКП(б) для організації більшовицького руху в Україні. З червня 1919 – в Україні, у липні–серпні – голова політ. к-ту оборони Києва, а в листопаді головував на Гомельській нараді 1919 опозиційних діячів КП(б)У, скликаній фракцією т. зв. федералістів (очолював Г.Лапчинський, виступали за утворення рівноправного федеративного союзу між УСРР і РСФРР). 1919–20 – член Всеукр. революц. к-ту, 1920–22 – нар. комісар землеробства УСРР. 1920–21 – учасник польсько-рад. мирних переговорів у Ризі (Латвія; див. Ризький мирний договір між РСФРР і УСРР та Польщею 1921). У листопаді 1920 обраний членом політбюро ЦК КП(б)У, секретар ЦК КП(б)У 1921–23, редактор газ. "Комуніст". 1920–23 – член політбюро ЦК КП(б)У. 1921 – держ. звинувачувач на суд. процесі в "Української партії соціалістів-революціонерів", членів ЦК справі 1921. 1923–28 – член президії Виконкому Комінтерну (див. Інтернаціонал Комуністичний), 1928–43 – секретар виконкому і голова делегації ВКП(б) у Комінтерні, один з провідників сталінської політики терору в апараті Комінтерну та закордонних комуніст. партіях. Будучи одним з небагатьох офіц. популяризаторів марксизму (див. також Марксизм як ідеологічна течія), 1940 М. отримав ступінь д-ра істор. наук і звання професора, а в лютому 1945 – дійсного члена АН УРСР. З липня 1944 до червня 1952 – нарком (з 1946 – міністр) закордонних справ УРСР, заст. голови РНК (з 1946 – РМ) УРСР. У квітні 1945 очолював укр. делегацію на Сан-Франциській конференції 1945 (оформила створення Організації Об'єднаних Націй) та на Паризькій мирній конференції 1946. Брав участь у роботі перших сесій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй, на яких виступав з промовами, спрямованими проти діяльності укр. еміграції. 1945–46 виступив ініціатором, ідеологом і керівником нової кампанії боротьби проти "українського буржуазного націоналізму", розгорнув широкомасштабну акцію з переслідування й цькування інтелігенції української, зокрема, найвідоміших тогочасних істориків М.Петровського та І.Крип'якевича, письменників О.Довженка, В.Сосюри, Ю.Яновського, М.Рильського та ін. З 1948 – постійний представник УРСР при ООН і представник УРСР в Раді Безпеки Організації Об'єднаних Націй; керівник делегації УРСР на 1–4-й сесіях ГА ООН. 1949–52 – член політбюро ЦК КП(б)У. З 1953 – персональний пенсіонер союзного значення. П. у м. Київ. |
дата публікації: 2009 р.
Література: - Зав'ялов Б.М. Дмитро Захарович Мануїльський. К., 1967
- Коммунистический Интернационал: Краткий исторический очерк. М., 1969
- Суярко Л.А. Дмитрий Захарович Мануильский: революционер, дипломат, ученый. К., 1983
- Деятели СССР и революционного движения России: Энциклопедический словарь Гранат. М., 1989
- Лозицький В.С. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918–1991). К., 2005.
|