Бібліографічне посилання: Кот С.І.
МЕЛЬНИК Андрій Атанасович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Melnyk_A_A (останній перегляд: 29.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці
МЕЛЬНИК АНДРІЙ АТАНАСОВИЧ
| |
МЕЛЬНИК Андрій Атанасович (12.12.1890–01.11.1964) – військ. і політ. діяч укр. національно-визвол. руху. Н. в с. Воля Якубова (нині село Дрогобицького р-ну Львів. обл.). Протягом 1900–12 навч. в г-зіях Дрогобича і Стрия, вступив до Вищого земельного ін-ту у Відні. 1914 вступив добровольцем до Легіону Українських січових стрільців, 1914–16 – командант сотні УСС, брав участь у боях на горах Маківка і Лисоня. 1916–17 перебував у рос. полоні в м. Царицин (нині м. Волгоград, РФ). Після втечі з полону наприкінці 1917 – на поч. 1918 разом з Є.Коновальцем формував Галицько-Буковинський курінь січових стрільців, згодом реорганізований у курінь січових стрільців, полк, д-зію і корпус січових стрільців (див. Січові стрільці). Посідав посади команданта цього куреня, помічника команданта полку, начальника булави (штабу) загону і корпусу, команданта д-зії, помічника команданта корпусу січових стрільців. Відзначився при обороні Києва на поч. 1918 та в бойових діях, пов'язаних з відновленням Української Народної Республіки (див. також Протигетьманське повстання 1918). З січня 1919 – нач. штабу Армії Української Народної Республіки. 1920 перебував у таборі для інтернованих на території Польщі (див. Інтерновані формування Армії Української Народної Республіки), виступив одним із засн. Української військової організації. 1920–21 – контролер військ. місій УНР. 1921–22 навчався в Празі (Чехословаччина), здобувши диплом інженера-лісника. З 1922 проживав у Галичині, де став крайовим командантом УВО. У лютому 1924 заарештований польс. поліцією за участь в укр. русі і засуджений до 5-ти років ув'язнення. Після звільнення працював лісником в угіддях А.Шептицького, водночас займаючись підпільною діяльністю. 1929 взяв участь у створенні Організації українських націоналістів, 1933–38 – голова орг-ції катол. молоді "Молоді орли", голова Т-ва укр. комбатантів "Молода громада", з 1934 – член, і згодом, голова Сенату УВО. Після загибелі Є.Коновальця в травні 1938 став головою Проводу укр. націоналістів, 1939 затверджений на цій посаді 2-м Великим збором укр. націоналістів у Римі (Італія). 1947 іменований пожиттєвим головою ОУН, яку очолював до 1964. Під час Другої світової війни з 1941 перебував під нім. арештом, з 1944 утримувався в концтаборі Заксенгаузен. У повоєнні роки з 1945 проживав у Люксембурзі (Велике герцогство Люксембург). Виступив ініціатором створення 1948 Укр. нац. ради, яка об'єднала представників різних політ. партій і рухів. 1957 ініціював початок роботи із створення Світового конгресу вільних українців. П. у лікарні м. Кельн (ФРН). Похований на міськ. цвинтарі м. Люксембург. |