Бібліографічне посилання: Вирський Д.С.
МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Mohyliv_Podilskyj_mst (останній перегляд: 29.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці
МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ (до 1795 – Могилів, 1795–1923 – Могилів-Подільськ) – місто обласного підпорядкування Вінницької області, райцентр. Розташов. на лівому березі р. Дністер, при впадінні в нього Дерли та Немії, біля підніжжя високої гори (за що іноді йменувався "Подільською Швейцарією"). Населення 32,2 тис. осіб (2008). Могилівщина здавна належала до зони традиційної землеробської осілості (рештки ранньотрипільського поселення (див. Трипільська культура) виявлені в с. Бернашівка Могилів-Подільського р-ну; скіф. городища 6–4 ст. (див. Скіфи) поблизу сіл цього ж р-ну Григорівка, Ломазів і Нижчій Ольчедаїв. З 1450 тут відоме с. Іваньківці. 1595 воно набуло статусу міста, яке його власник, молдов. господар Ієремія Могила, віддав у посаг за дочкою Марією. С.Потоцький на честь тестя назвав його Могилів (звалося ще Могилів на Дністрі, Могилів Дністровський). Згодом Потоцькі продали місто Калиновським, але з вигасанням цього спорідненого з ними роду повернули собі власницькі права (1726). На поч. 17 ст. у цьому стратегічному пункті на кордоні з Молдовою побудовано замок, Могилів стає значним торг. центром (з колоніями вірм., грец., італ. та молдов. купців) і культ. центром (тут, зокрема, існувало правосл. братство). 1629 в місті мешкало до 4 тис. жителів, адміністративно воно належало до Летичівського пов. Подільського воєводства. За часів національної революції 1648–1676 Могилів – помітний осередок наддністрянського козацтва. 1648 – центр Могилівського полку, який влітку 1649 влився до Брацлавського полку, а 1657 був відтворений як Подільський, або Придністровський полк. Наприкінці 1649 Могилів спустошили польс. війська, після Батозької битви 1652 його стало утримували козаки, які витримали тут 1660 штурм польс. армії. 1671 гетьман великий коронний Я.Собеський (див. Ян III Собеський) ненадовго повернув місто Речі Посполитій. 1672–99 – під контролем Османської імперії (власне під орудою козац. ленників султана). Наприкінці 17 – на поч. 18 ст. Могилів належав до зони відродження козацтва на Правобережжі. Протягом 18 ст. тут діяли гайдамаки (див. Гайдамацький рух; 1769 саме в Могилеві було виставлено голову страченого І.Гонти). 1711 містечко відвідав і згадав у своєму щоденнику датський дипломат Ю.Юль. На початку 1713 Могилів повернувся у власність Потоцьких, їхній адміністратор знайшов у місті руїни та лише 122 мешканці. Але до міста швидко повернулися греки й вірмени. Вони разом із поляками отримали тут статус окремих привілейованих громад. 1743 Могилів дістав магдебурзьке право. 1745 був утворений цех виробників сап'яну (переважно вірм. майстрів), що особливо уславив місто. З серед. 18 ст. Могилів стає найбільшим містом Поділля (1776 мав 1167 димів). 1780 він отримав привілей на 2-тижневий ярмарок. У місті перебував 5-сотенний гарнізон. Утім повені та епідемії кінця цього століття загальмували розвиток Могилева. Великим ударом для нього стала і пожежа 1808, після якої значна частина греків і вірмен полишила місто. Їх екон. позиції успадкували переважно євреї. За 2-м поділом Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Могилів перейшов під владу Російської імперії. Від 1795 – повітовий центр Брацлавського намісництва (згодом Подільської губернії). 1806 царський уряд викупив Могилів-Подільськ у В.Потоцького (тоді тут мешкало 7 тис. осіб). Протягом 19 – на поч. 20 ст. зростало екон. значення міста. 1892 залізниця з'єднала його зі Жмеринкою, розвивалося судноплавство по Дністру (вивіз хліба до Одеси тощо). 1897 Могилів-Подільськ мав 22 315 жителів (з них 12 344 – євреї). За часів української революції 1917–1921 Могилів-Подільськ перетворився на прикордонне місто (у зв'язку з анексією Бессарабії Румунією). 1918–20 тут відбувалися руйнівні для міста зіткнення військ Армії Української Народної Республіки з більшовиками (кількість населення Могилів-Подільська впала з 34 529 осіб до 14 тис.). 1919–21 місто перебувало у складі т. зв. Ямпільської республіки під проводом полк. Семена Ільницького. З 1923 – центр Могилів-Подільської округи (тоді ж офіційно затверджена назва М.-П.). 1930 округу ліквідовано, а місто перепідпорядковано спочатку Вінницькій окрузі, а потім – безпосередньо Харкову. З 1932 М.-П. належить Він. обл., з 1937 – місто обласного підпорядкування і райцентр. Район змінював свої межі 1965 і 1990. У період Другої світової війни – місце значних боїв у липні 1941. Під час гітлерівської окупації (19 липня 1941 – 19 березня 1944) у М.-П. влаштоване велике гетто для євреїв, у місті існував осередок руху Опору. Наразі М.-П. знову відомий як прикордонний центр (на кордоні з Молдовою). У місті працюють Могилів-Подільський машинобуд. з-д ім. Кірова (заснований 1897, осн. продукція – борошномельне обладнання), з-д газового обладнання і приладів (з 1944), приладобудівний (з 1962), підпр-ва легкої та харчової промисловості. До примітних архіт. пам'яток належать Свято-Миколаївський собор (1754); св. Параскеви церква і дзвіниця (1775); Свято-Георгієвська (грец.) церква і дзвіниця (1808–19); церква св. благовірного кн. Олександра Невського (кін. 19 ст., початково – полкова); фортифікаційна споруда 12-го Могилів-Ямпільського укріпрайону ДОТ-112 (1931). На території Могилів-Подільського р-ну є об'єкти природно-заповідного фонду: заказники "Вендичанська дубина", Грабарівський ландшафтний, Бронницький ботанічний. Пам'яткою садово-паркового мист-ва є Бронницький парк. Осн. ЗМІ – "Телерадіокомпанія Краяни", газети "Краяни" та "Слово Придністров'я". |