|
Бібліографічне посилання: Буйських Ю.С.
МОКОШ, Макош [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Mokosh (останній перегляд: 29.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці
МОКОШ, МАКОШ
МОКОШ, Макош — язичницька богиня у Київській Русі. Згадується у "Повісті временних літ" під 980 у переліку богів, чиї ідоли встановив кн. Володимир Святославич у Києві, а також у "Слові про ідолів" (творі 12 ст.). Інших джерел про "давньослов’янську богиню Мокош" – у т. ч. про її візуальний образ, функції, місця перебування, вшанування, – не існує. Упевненість у жіночій природі М. (решта богів мають чоловічу природу) засновується на лінгвістичному аналізі згадок про неї. Гіпотези про функції М. (прядіння, ткання) засновані на відомостях про культ св. Параскеви-П’ятниці, що містяться у фольклорно-етнографічних джерелах 19 – початку 20 ст. На думку вчених-романтиків 19 ст. (Г. Глінка, А. Кайсаров та ін.), у народному світогляді східних слов’ян християнська великомучениця "підмінила" язичницьку богиню. Ці ідеї були розвинуті радянськими дослідниками (Б.Рибаков, Н. Маторін), які вважали М. "втіленням богині", відомої іншим індоєвропейським народам, – Афродити, Венери, Фреї. Такі погляди зазнали аргументованої критики (Ів Левін, О. Панченко, О. Страхов). | дата публікації: 2020 р. остання редакція: 2020 р.
Література: - Левин Ив. Двоеверие и народная религия в истории России. М., 2004
- Буйських Ю. Мокош – давньослов’янська богиня? Web: https://likbez.org.ua/ua/mokosh-drevneslavyanskaya-boginya.html
|
дата публікації : 2010 р. МОКОШ, Макошь – слов'ян. язичницька богиня, єдине жін. божество Володимирового пантеону 980. Не раз згадується давньорус. повчаннями проти язичництва 12–14 ст., як правило, поряд із нижчими водними божествами – русалками. Ім'я М. Б.Рибаков тлумачить як "Макошь" – мати щасливого жереба, богиня долі, вдачі, мати щастя, доброго врожаю і зіставляє її з образом "Матір – сира земля". Її зображення, він вважає, знаходиться на лицьовій грані Збруцького ідола, у жін. персонажі з рогом достатку в руці. Етнографія рос. Півночі змальовує М. (Мокушу) невидимою прялею, яка потай стриже овець, втручається в жін. роботи і забороняє прядіння у святкові дні. Ймовірно, М., як богиня долі і водночас пряля, могла уявлятись як така, що "пряде нитку долі". Разом із прийняттям християнства М. замінила Параскева П'ятниця, також пов'язана із прядінням, плодючістю, живлющою земною вологою. Звідси днем М. вважається п'ятниця. Популярність М. засвідчує топонімія: с-ще міськ. типу Макошине Менського р-ну Черніг. обл., Mokošin Vrch (Мокошин Горб) у Чехії. Барсов Е. Критические заметки об историческом и художественном значении "Слова о Полку Игореве". "Вестник Европы" (СПб.), 1878, кн. 10; Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. М., 1981; Його ж. Язычество Древней Руси. М., 1987. Писаренко Ю.Г.
|
Посилання:КИЇВ
КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
ПОВІСТЬ ВРЕМЕННИХ ЛІТ
РИБАКОВ БОРИС ОЛЕКСАНДРОВИЧ
ВОЛОДИМИР СВЯТОСЛАВИЧ СВЯТИЙ
Пов'язані терміни:ІДОЛИ, КУМИРИ
КУПАЛА, КУПАЙЛО
КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
ЯЗИЧНИЦТВО
(тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)
|