Бібліографічне посилання: Васильєв В.Ю.,
Чучко М.К.
Молдавське князівство [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Moldavske_kniazivstvo (останній перегляд: 28.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці
МОЛДАВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
МОЛДАВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО (Moldova, Ţara Moldovei) – д-ва, що існувала в 14–19 ст. на території історико-геогр. земель Молдова, Буковина, Бессарабія та Буджак. Населення мало строкатий етнічний характер: нащадки гето-дакіських племен (пн. фракійців) зазнавали впливів римлян, слов'ян, угорців, печенігів, половців, монголо-татар, валахів. Культурно та історично М.к. пов'язане з дунайським князівством Валахія, а також Трансильванією. У серед. 1340-х рр., після розгрому золотоординського війська, у долині р. Молдова (прит. Сірету, бас. Дунаю) виникло держ. об'єднання (воєводат) під владою угор. королів. Молдов. та угор. літописи свідчать, що воєвода Драгош Водє (за легендою прибув на територію з Цара (області, регіону) Марамурешулуй під час полювання на тура) був васалом угор. короля. У серед. 14 ст. марамурешський воєвода Богдан із Кухи (Богдан I) ліквідував сюзеренітет угор. короля, молдав. воєводат став незалежною д-вою. Богдан об'єднав свій воєводат з воєводатом Сучава-Редеуць (Радівці), потім – із Цара Шепеніцуй (Шипинською державою; включав до складу міста Хмилів, Тецина, Хотин). Створене "Цара Молдовей" отримало також назву "Цара де Сус" (Верхня Країна). У пд.-сх. частині Карпато-Дністровсько-Причорномор. регіону та за Дністром сформувалося ін. держ. утворення – "Цара де Жос" (Нижня земля), що охоплювало землі, звільнені від татар. За воєводи Петру I Мушата (див. Петро Мушат; 1375–91) "Цара де Сус" та "Цара де Жос" об'єдналися, що означало завершення процесу формування молдов. д-ви. Її політ. структура складалася з князя (воєводи, господаря, "домна"), Господарської ради ("Сфатул Домнеск"), Великого нар. зібрання ("Маре Адунаре а Церій") та Об'єднаних зборів станів ("Адунеріле Женерале"). Центр. політ. інститутом був князь, який іменував себе "воєвода" або "великий воєвода" ("воде"). Уособлював необмежену верховну владу, обирався із княжої родини боярством та вищим духовенством за принципом особистого наслідування пожиттєво. Князі обов'язково були родичами по чол. лінії з роду Богданів (Богданешей, тобто Мушатинів). М.к. включилося до міжнар. відносин Пд.-Сх. Європи. 1387 Петру І Мушат став васалом Польщі. За рік до того в М.к. переховувався від Золотої Орди син вел. кн. моск. Дмитрія Донського – Василій Дмитрович. У літописах є згадки про те, що Покуття та Буковина того часу увійшли до складу М.к. За наступників Петру I Мушата до складу М.к. увійшли фортеці Кілія й Четатя-Альбе (Білгород; нині м. Білгород-Дністровський), а також землі між Дністром і Прутом (прит. Дунаю) аж до Дунаю та Чорного моря. Молдов. воєводи брали участь у боротьбі польс. та литов. князів за контроль над Поділлям. Воєвода Олександру чел Бун (Олександр I Добрий; див. Олександр Добрий; 1400–32) домігся від константиноп. патріарха визнання Молдав. митрополії, побудував монастирі Бистриця та Молдовиця. Він залучив представників боярства до держ. служби, дарував їм великі земельні наділи (вотчини), за допомогою чого створив систему управління та контролю за регіонами д-ви. 1408 надав львів. купцям торг. привілеї, гарантував їм заступництво на шляхах князівства. За його життя було визначено кордон між Валахією і Молдавією. Воював у складі молдово-литов. коаліції в Галичині, підійшов із військом до Львова, але зазнав поразки. Сучасники вважали його другим – після Богдана I – засновником М.к. Після його смерті наступники намагалися захистити свої землі, а тим самим і Центр. Європу від загарбання Османською імперією. Проте війни (зокрема із сусідніми князівствами) послабляли здатність до опору іноз. загарбникам та провокували внутр. конфлікти. Кінець смути в М.к. поклав воєвода Штефан чел Маре (Штефан III Великий; 1457–1504) – онук Олександру чел Бун. Він наділив бояр новими наділами землі, призначив їх на держ. посади, зміцнив центр. держ. інститути, розширив соціальну базу своєї підтримки. Сприяв екон. та культ. розвиткові країни, розвивав транзитну торгівлю на території д-ви, реорганізував армію, створив молдав. флот. Повернув до князівства фортецю Хотин, раніше захоплену поляками, завоював місто Кілія з землями, що його оточували. Сплачував данину Османській імперії (1456–70), приборкав антиурядові виступи місц. бояр, уклав військово-політ. союз із Великим князівством Московським, завдяки чому домігся союзу із Кримським ханатом. 1463 одружився з Євдокією, донькою київ. кн. Семена Олельковича, з метою зближення з Польщею. Упродовж 1470–80-х рр. не раз воював проти Осман. імперії, отримав низку перемог над турец. військами. Наприкінці 15 ст. його стосунки з Польщею погіршилися. Після перемоги над польськими військами 1497 приєднав Покуття до М.к. (1502). Нині значна частина істориків Молдови та Румунії вважає, що політика воєводи прославила Молдову та Румунію (1992 Штефан чел Маре був канонізований православною церквою). На поч. 16 ст. погіршилися молдово-турец. відносини, що пов'язано з намаганням Осман. імперії поширити контроль на Балканський п-ів. За наступників Штефана III М.к. втратило пд. частину Бессарабії та зобов'язувалося щорічно виплачувати данину турец. султанові, розмір якої постійно зростав. Від 1538 до 1552 тривало встановлення васалітету М.к. під Осман. імперією, яка створила на цій території "райї" – землі, що знаходилися під управлінням турец. військ. адміністрації. Навколо фортець Четатя-Альбе (отримала назву "Акерман"), Тігіна ("Бендер"; див. Тягиня), Рені, Ізмаїл та Хотин створили відповідні "райї", які вилучили з-під управління М.к. На поч. 17 ст. турки оселили в Буджацькому степу ногайських татар, унаслідок чого ця територія не контролювалася молдав. воєводами. Наприкінці 16 – на поч. 17 ст. в умовах боротьби з турками господар "Церій Роминешть" (Румун. князівства) Міхай I (Хоробрий) Вітязул об'єднав на нетривалий час свою д-ву із Трансильванією та М.к. Після його вбивства Оттоманська Порта намагалася посилити вплив на М.к., запобігти посиленню впливів Польщі. 1634 місц. боярин Лупу Кочь домігся від Порти княжого трону, прийняв ім'я Василе Воде (сучасники прозвали його Василе Лупу). За його правління М.к. зазнало впливу національної революції 1648–1676 в Україні. 1650 гетьман Б.Хмельницький із військом у супроводі загонів кримських татар здійснив похід до М.к. Одним із наслідків стало одруження Домни-Розанди, доньки В.Лупу, з Тимофієм Хмельницьким, сином українського гетьмана. Проте активна участь Б.Хмельницького у молдавських справах була перервана загибеллю Тимоша 1653 та поваленням В.Лупу з престолу М.к. У 2-й пол. 17 ст. тривала міжусобна боротьба за владу, країна стала ареною польсько-турецьких воєн. Новий період у політ. історії М.к. розпочався з правління Димітріє Кантеміра (1710–11). Він у квітні 1711 через представника уклав у Луцьку угоду з рос. царем Петром I про перехід М.к. під протегування Росії. Але рос. армія отримала поразку під час Прутського походу 1711 біля м. Стенілешть. Д.Кантемір з 1 тис. молдов. бояр утік до Росії, де отримав княжий титул та великі наділи землі (знаходилися на території сучасної Харків. обл.). Відтоді в М.к. правили впливові константиноп. родини греків-фанаріотів, гол. функцією яких був збір данини султану Осман. імперії. 1715 в Хотині та навколишніх землях було створено турец. райю. Унаслідок російсько-турецьких та австрійсько-турецьких війн 18 ст. турец. панування в М.к. було послаблено. 1774 імперія Габсбургів здійснила анексію пн. частини М.к. – Буковини (11 % площі князівства). За умовами Бухарестського мирного договору 1812 Бессарабія увійшла до складу Рос. імперії (48 % площі М.к.). Ін. територія М.к. (41 %) залишалася під владою Осман. імперії. Правління фанаріотів тривало до 1821, коли султан погодився на відновлення влади місц. господарів. 1859 М.к. об'єдналося з Церій Роминешть в єдину державу. |