ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1    Том (Україна - Українці) Кн. 2
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

НОБІЛІТЕТ

  Бібліографічне посилання: Кононенко В.П. НОБІЛІТЕТ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Nobilitet (останній перегляд: 29.03.2024)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

НОБІЛІТЕТ

НОБІЛІТЕТ (від лат. nobilitas – знать) виник в античності та середньовіччі, зник у Новий час у процесі модернізації/індустріалізації сусп-в. 1) У Римі Стародавньому Н. сформувався після допущення плебеїв до вищих посад. Н. був не станом, а сукупністю сімей, представники яких займали високі посади. Як політ. сила в Римі перестав існувати в часи Гая Октавіана та Марка Антонія в 1 ст. до н. е.;

2) у стародавніх германців Н. – група вільних людей, які володіли значними матеріальними цінностями (землею), що передавалися в спадок, чи винятковими особистісними якостями. Вожді (principles) та герцоги (duces) вибиралися із середовища Н.;

3) Н. формувався як вища верства (у спільнотах з високою вертикальною мобільністю) і стан (у спільнотах з низькою вертикальною мобільністю) середньовіччя та раннього Нового часу. Формування Н. було тісно пов'язане з розвитком держави. Спільною рисою Н. Зх. Європи було те, що в різних країнах Н. мав чіткі права й обов'язки перед д-вою (монархом). У Франції через успішне соціально-екон., суспільно-політ. та культ. функціонування феоду Іль-де-Франс відбулося об'єднання всіх західнофранкських феодів на якісно новій системі політ. організації. Н. (франц. noblesse – дворянство, дворяни) у цій країні – дворянство, яке служило централізованій д-ві та представляло свої інтереси через Ген. штати. Суперечності між інтересами Н. та третього стану призвели до Французької революції кінця 18 століття. В економічно розвинених містах Тоскани (істор. область у Центр. Італії) Н. включав цехові й торгово-ремісничі верхівки. У середньовічній Англії Н. (англ. nobility – дворянство, родова знать, the nobility – клас дворян, титулована аристократія) слугував соціальною опорою централізованої д-ви. У ранній Новий час Н. в Англії увійшов у суперечність із "джентрі" (англ. gentry – нетитуловане дворянство) та новонароджуваним "третім станом". Англ. революція серед. 17 ст. і наступна реставрація створили умови для мирного співіснування й певну відкритість Н. для "буржуазії" – верстви, породженої ранньокапіталіст. економікою. У нім. д-вах Н. (нім. Noblesse – дворянство, знать; nobel – благородний, знатний) служив соціальною опорою централізованих д-в: Австрійс. д-ви, Бранденбургу (Прусське королівство з 1701), Саксонії та ін. Н. втратив виняткову роль у час модернізаційних змін у 19 ст.

Шляхетська організація сусп-ва і шляхетська політ. свідомість у Центр. Європі мали витоки з особливостей екон., суспільно-політ. та культ. життя середньовічних Королівства Польського, Великого князівства Литовського, Угор. королівства. На території від нім. земель на заході до Росії на сході з кінця 14 до серед. 16 ст. функції д-ви на місцях перебрали на себе "шляхетські" інститути політ. організації. Напр., після смерті польс. короля Казимира III Великого (1370) екон., соціальне та політ. посилення польс. шляхетства спричинило послаблення центр. влади в д-ві. Унаслідок цього центр. інституції не могли в повній мірі виконувати свої держ. функції, тому розвинулася шляхетська організація сусп-ва.

Центральноєвроп. Н. протягом 18–19 ст. увійшов до еліт Російської імперії, Австрійс./Австро-Угор. д-ви, Прусського королівства/Нім. імперії. Початки інтеграції центральноєвроп. Н. проходили під гаслами охорони традиційних форм центральноєвроп. суспільно-політ. життя. У Лівонії 1710 права Н. були поновлені рос. царем Петром I, договір кн. Д.Кантемира і Петра I 1711 передбачав захист традиційних прав молдов. Н., відносини між козацькою старшиною Гетьманщини та рос. монархом-протектором будувалися на "договорах" та підтвердженні "статей Богдана Хмельницького". Широкі права центральноєвроп. Н. дали йому можливість увійти до імперських еліт і відігравати важливу роль у країнах, які завоювали їхні батьківщини.

У Київській Русі роль Н. виконувала дружина князя, яка згодом перетворилася на верству боярства. Українське боярство, шляхетство та магнати відіграли важливу роль у розвитку Н. Королівства Польського та ВКЛ. Середовище вільного нешляхетського прошарку панцирних бояр та бояр путніх у ВКЛ стало одним із гол. чинників людського наповнення нового укр. Н. – козацтва. Ця активна верства людей із кінця 16 до серед. 17 ст. усвідомлювала себе вартою статусу Н., однак вони запізнилися: надання шляхетства військ. люду припинилося вже за 100–150 років до того. Оскільки інтереси козацтва центр. влада Речі Посполитої не враховувала, то вони підіймали повстання, результатом найбільшого з них стала національна революція 1648–1676 та виникнення д-ви – Гетьманщини. Частина укр. шляхти, яка не сприйняла козацьку революцію, поступово увійшла до Н. Речі Посполитої. Протягом укр. нац. революції 1648–76 і реставраційних процесів функцію Н. в Гетьманщині виконувала козац. старшина. Після виходу з Руїни (доба І.Самойловича) історіографічна "нова шляхта" уподібнилася центральноєвроп. Н. Добі І.Мазепи належить утвердження інституту "значних товаришів" – бунчукового, значного (знатного) та військового товариств. Носії цих звань урівнювалися зі старшиною й могли при нагоді заміщати відповідні посади. Ця ієрархія долучених до влади людей закріпила існування спадкової знаті, що відмежовувалася від решти козацтва шляхом здобуття "привілеїв". Після Полтавської битви 1709 Н. Гетьманщини в особі козац. інтелектуалів намагався сформувати нову свідомість, що поєднувала вірність правосл. монархові та Вітчизні. Це стало ключовим моментом у розвитку подвійної лояльності, яка базувалася на додатковій легітимації статусу Н. з боку ін. д-в (монархів). Подвійна лояльність стала гол. причиною входження Н. Гетьманщини до еліти Рос. імперії.

У Сх. Європі (Моск. д-ві/Рос. імперії) Н. із часів утворення централізованої д-ви служив самодержцю. Н. не мав значних прав, але мав обов'язки. У рос. мову так і не увійшов гол. термін суспільно-політ. лексики Н. – приватність (англ. – privacy). Шляхетські суспільно-політ. уявлення та ідеї Н. поширювалися на Моск. д-ву/Рос. імперію та вплинули на маніфест рос. імп. Петра III "О даровании вольности и свободы всему российскому дворянству" від 18 лютого 1762, який став квінтесенцією в розвиткові "вольності" колиш. служилої царю верстви сусп-ва. Рос. імп. Катерина II уявляла дворянство як групу "особливого рода людей, поставленных между государством и народом". Для імператорського двору політика вивищення та поширення нової освіти серед Н. була формуванням "нового покоління" еліти, яка мала забезпечити реалізацію моделі "добре впорядкованої держави". Новий статус рос. дворянства був остаточно юридично закріплений "Грамотою на права, вольности и преимущества благородного российского дворянства" від 19 квітня 1785. За цим документом Н. Гетьманщини ставав інтегрованою частиною рос. дворянства. Н. Рос. імперії втратив виняткову сусп. роль після модернізаційних змін, пов'язаних із селянською реформою 1861. Остаточно дворянство перестало бути провідною сусп. силою лише після Російської революції 1917–1918.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Gelzer M. Die Nobilitat der Romischen Repubik. Leipzig–Berlin, 1912
  2. Subtelny O. Domination of Eastern Europe: Native, Nobilities and Foreign absolutism, 1500–1715. Kingston–Montreal, 1986
  3. Сорокин П. Социальная стратификация и мобильность. В кн.: Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. М., 1992
  4. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV – до середини XVII ст. (Волинь та Центральна Україна). К., 1993
  5. Центральная Европа как исторический регион. М., 1996
  6. Смолій В., Степанков В. Українська державна ідея ХVII–ХVIII століть: Проблеми формування, еволюції, реалізації. К., 1997
  7. Щербак В. Українське козацтво: Формування соціального стану: Друга половина XV–XVII ст. К., 2000
  8. Блок М. К сравнительной истории европейских обществ. В кн.: Одиссей. Человек в истории. М., 2001
  9. Вернадский Г. Феодализм в России. В кн.: Историки-эмигранты: Вопросы русской истории в работах 20-х – 30-х годов. М., 2002
  10. Тоффлер Э. Третья волна. М., 2003
  11. Когут З. Коріння ідентичності: Студії з ранньомодерної та модерної історії України. К., 2004
  12. Фукуяма Ф. Доверие: Социальные добродетели и путь к преуспеванию. М., 2004
  13. Кононенко В. Вплив "нещасливого шведського року" на політичну свідомість світської інтелектуальної еліти Гетьманщини. В кн.: Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського, вип. 16. Вінниця, 2009.

Посилання:
  • БОЯРИ ПУТНІ
  • БУРЖУАЗІЯ
  • ДЕРЖАВА
  • ДРУЖИНА
  • ДВОРЯНСТВО
  • ЕЛІТА
  • ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1789–1804
  • ГЕТЬМАНЩИНА
  • КАНТЕМІР ДМИТРО КОСТЯНТИНОВИЧ
  • КАТЕРИНА ІІ, КАТЕРИНА II ОЛЕКСІЇВНА ТА ЇЇ ПОЛІТИКА СТОСОВНО УКРАЇНИ
  • КАЗИМИР ІІІ ВЕЛИКИЙ
  • КОРОЛІВСТВО ПОЛЬСЬКЕ
  • КОЗАЦЬКА СТАРШИНА
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • МАГНАТИ
  • НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1648–1676
  • ПЕТРО І, ПЕТРО I ОЛЕКСІЙОВИЧ, ПЕТРО ВЕЛИКИЙ
  • ПЕТРО ІІІ ФЕДОРОВИЧ
  • ПОЛТАВСЬКА БИТВА 1709
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РОСІЙСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917–1918
  • РИМ СТАРОДАВНІЙ
  • САМОЙЛОВИЧ ІВАН САМІЙЛОВИЧ
  • СЕЛЯНСЬКА РЕФОРМА 1861
  • ШЛЯХТА, ШЛЯХЕТСТВО
  • ЦАР
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ

  • Пов'язані терміни:
  • РАДА ГЕНЕРАЛЬНОЇ СТАРШИНИ
  • РАДА КОЗАЦЬКА ЗАГАЛЬНА
  • РАНГИ ЗНАЧНОГО ВІЙСЬКОВОГО ТОВАРИСТВА
  • РИМ СТАРОДАВНІЙ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)