ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1    Том (Україна - Українці) Кн. 2
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ОВСЯНИКО-КУЛИКОВСЬКИЙ ДМИТРО МИКОЛАЙОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Усенко П.Г. Овсянико-Куликовський Дмитро Миколайович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Ovsianyko_Kulykovskyj_D (останній перегляд: 29.03.2024)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

ОВСЯНИКО-КУЛИКОВСЬКИЙ ДМИТРО МИКОЛАЙОВИЧ

ОВСЯНИКО-КУЛИКОВСЬКИЙ (Овсянико-Куликівський) Дмитро Миколайович (04.02(23.01). 1853–09 або 10.10.1920) – учений, педагог, публіцист, мемуарист. Від 1907 почесний член Імператорської (із 1917 – Рос.) АН. Н. в Каховці. Син поміщика-власника того м-ка, предводителя дворянства 1854–60 і 1864–75 Таврійської губернії, таємного радника (батько помер 1901, мати, Олена з роду Гонзаго-Мишковських, – 1865). Онук володаря великих маєтностей у Новоросії М.Овсянико-Куликовського та його дружини Варвари (у дівоцтві Калагеоргі), чиєю матір'ю була позашлюбна дочка кн. Г.Потьомкіна. Правнук харків. полк. Дмитра Куликівського, який переселився на пд. України, купивши чимало земель од Перекопа до пониззя Дніпра.

Початкову освіту здобув удома під кер-вом випускника Київ. ун-ту А.Марсикані, невдовзі – д-ра медицини. 1866 пішов до 3-го класу Рішельєвської г-зії в Одесі. Від 1867 навч. в Сімферопольській класичній г-зії. 1871 вступив на історико-філол. ф-т Петербурзького університету. Через 2 роки за станом здоров'я пере-вівся до Новорос. ун-ту в Одесі. Став учнем П.Бруна, Л.Воєводського, В.Григоровича, Ф.Успенського, В.Ягича та ін. 1876 закінчив цей заклад зі ступенем кандидата (кваліфікаційна студія: "О языке “Повести временных лет”").

Восени 1876 в одес. Громаді познайомився з М.Драгомановим і повернувся до рос. столиці вільним слухачем її ун-ту. Захопившись нелегальною гуртковою діяльністю, викликав підозру Третього відділу "Власної Його імператорської величності канцелярії", зазнав обшуку. Залишений для фахового зростання при Новорос. ун-ті, від 1877 на власний кошт стажувався в Празі (нині столиця Чехії), Женеві (Швейцарія), Парижі (Франція). Поділяв погляди М.Драгоманова, на запросини останнього зупи-нявся в його помешканні 1877, зустрічався з ним востаннє 1882. Спілкувався з П.Аксельродом, М.Зібером, народниками М.Жебуньовим, П.Лавровим, Г.Лопатиним, М.Морозовим, М.Чайковським, письменником Бен-Амі (М.Рабиновичем) та ін. У Швейцарії видав "Записки южнорусского социалиста" (1877), друкувався на шпальтах тижневика "Вольное слово". Разом з приятелем-земляком Ф.Василевським у той період прагнув по-українськи тлумачити соціаліст. засади нім. економіста й австрійс. урядовця А.Шефле. З'ясовував питання, пов'язані з нац. і регіональною автономією, реліг. розколом, 1878–81 у петерб. місячнику "Слово" дебютував розмаїтими нотатками, зокрема: "Наука о языке и ее отношения к антропологии и социологии", "Культурные пионеры", "Самоубийцы и нирвана", "Секта “Людей Божьих”", "Провинциальная печать и захолустная цивилизация".

1882 на деякий час осів у батьковому маєтку Рея поблизу Бердичева. Витримав у Московському університеті іспит на звання приват-доцента з індо-іранської філології, зіпершись на етюд "Разбор ведийского мифа о соколе, принесшем цветок Со-мы" (М., 1882). Обраний 1883 на відповідну посаду Новорос. ун-ту, як сходознавець займався пам'ятками давніх мов. Викладав і в одес. середніх навч. закладах. Кореспондував до петерб. газ. "Русские ведомости" (од 1879), час. "Русское богатство" (1884 надіслав матеріал "Зачатки фи-лософского сознания у древних индусов").

1885 в Харкові захистив магістерську дис. "Опыт изучения вакхических культов индоевропейской древности в связи с ролью экстаза на ранних ступенях развития общественности, ч. 1: Культ божества “Soma” в древней Индии в эпоху Вед", представлену 1884 у "Записках Императорского Новороссийского университета"), 1887 в Одесі – докторську дис. "К истории культа огня у индусов в эпоху Вед", після чого призначений екстраординарним професором до Казані (нині столиця Татарстану, РФ; 1889 тези цієї дисертації реферовані франц. мовою в "Revue de l'histoire des religions"). 1885–87 продовжував журналістську діяльність фельєтонами до газ. "Одесские новости". Досліджував Біблію.

Від 1888 – ординарний професор Харків. ун-ту, запропонував студентам навчення порівняльної граматики, санскриту, заг. мовознавства, психологічного аналізу словесності. 1888 в місячнику "Русская мысль" обнародував трактат "Лингвистика как наука", 1896 – "Очерки науки о языке". У збірнику на честь Ф.Корша 1896 ввів до наук. обігу повідомлення "Из синтаксических наблюдений", тематику розвинули його начерки "Синтаксические наблюдения" (СПб., 1899) та "Из синтаксических наблюдений" (СПб., 1901). Був автором часописів "Журнал Министерства народного просвещения", "Харьковские губернские ведомости", "Вопросы философии и психологии", "Жизнь" і "Журнал для всех", ініційованих ним неперіодичних випусків "Вопросы теории и психологии творчества", а також "Записок Императорского Харьковского университета", де від 1893 до 1904 виконував обов'язки редактора. Певною мірою наслідував О.Потебню, хоча й полемізував почасти: напр., вважав, що білінгвізм не шкодить творчості. 1893 у час. "Киевская старина" вшанував пам'ять колеги змістовним нарисом "А.А.Потебня как языковед-мыслитель" (№ 7–9; тиражований і відбитками). Того року оприлюднив дослідження "Язык и искусство" та "Психология художественного процесса" ("Северный вестник", № 11–12), надалі – цикли розвідок "Тургенев и Толстой". Висвітлював проблеми з історії к-ри, як літ. критик цікавився доробком багатьох письменників.

1902 в ж. "Вестник воспитания" опублікував монографію "Н.В.Гоголь" (окремі видання – 1903, 1907, 1909). Закінчив академічний – як він підкреслював, за "системою Потебні", проте загальнодоступний – звід рос. синтаксису, 1912 виправлений і доповнений (той "Синтаксис русского языка" 1902 удостоївся премії Л.Поливанова, присудженої історико-філол. ф-том Моск. ун-ту). Паралельно світ побачила методика "О преподавании синтаксиса русского языка в средних учебных заведениях" ("Вестник воспитания", 1903), низка його підручників і посібників "Руководство к изучению синтаксиса русского языка" (М., 1907), "Грамматика русского языка" (М., 1907), "Теория поэзии и прозы: Руководство для средней школы и для самообразования" (М., 1909), "Практический курс синтаксиса русского языка" (СПб., 1912; у співавторстві з П.Сакуліним) тощо.

1905 взяв відставку та прийняв пропозицію Петерб. ун-ту викласти порівняльний синтаксис індоєвроп. мов (під його виступи спеціально виділялась актова зала). У час. "Полярная звезда" репрезентував замітки "Два слова о Радищеве" та "Еще о “мещанстве” и русской интеллигенции", у газ. "Наша жизнь" – статті про О.Герцена (1908 вийшла брошура О.-К. "А.И.Герцен: Характеристика"). 1906 підключився до тижневика "Украинский вестник". 1906–11 підготував 3-томник "История русской интеллигенции" (первісно – серія "Итоги русской художественной литературы" в "Вестнике воспитания"), 1908–10 відредагував колективний 5-томник "История русской литературы XIX века". Написав передмову до перекладу розправи франц. філософа Ж.-М.Гюйо "L'iréligion de l'avenir" ("Безверие будущего". СПб., 1908). До 80-річчя Л.Толстого завершив есе "Лев Николаевич Толстой: Очерк его деятельности, характеристика его гения и призвания" (СПб., 1908). На століття від дня народження М.Гоголя 1909 вмістив у ж. "Современный мир" розділ "К душевной драме Гоголя", додатковий до монографії 1902. Випустив книжки "Гоголь в его произведениях" (М., 1909; 2-ге вид. – 1911), "Гоголь Н.В. Сочинения, избранные проф. Д.Н. Овсянико-Куликовским" (СПб., 1909), а 1912 – інтродукцію до 1-го тому ілюстрованого повного зібрання творів М.Гоголя.

Від 1907 – професор Петерб. вищих жін. (Бестужевських) курсів, надалі – й відкритої 1908 столичної Пед. академії. З великим успіхом читав лекції "Психология мифа и первобытных верований" та "Психология художественного творчества", зажив слави й семінарами, причім у нього переповнювалися найбільші аудиторії. 1910 спільно з Макс.Ковалевським, І.Петрункевичем, П.Мілюковим, М.Славинським, М.Туган-Барановським і ще двома колегами – почесним академіком К.Арсеньєвим та екс-депутатом Держ. думи (1-го скликання) юристом М.Гредескулом – уклав резонансний збірник "Интеллигенция в России". Співпрацював із газ. "Речь".

Позиціонувавши себе "общерусом", гаряче захищав укр. мову. 1901 в Харків. т-ві грамотності обстоював потребу її для нар. шкіл тих місцевостей, де "панує малоросійська мова". Залучав на підтримку порушеної справи Ф.Корша й О.Шахматова. 12 березня (27 лютого) 1911 на урочистому засіданні Імператорської АН першим виголосив присвячену Т.Шевченкові доповідь, підкресливши геніальність укр. поета особливим поцінуванням його лірики серед надбань людства – обік досягнень О.Пушкіна, Г.Гейне, Й.-В.Гете, Ф.Шіллера. Зауважив, що автор "Кобзаря" – виразник і збудник нац. відродження (на основі висловлених думок з'явився текст "Национальные и общечеловеческие элементы в поэзии Т.Г.Шевченко" у збірці "Немой юбилей". К., 1914).

1911 очолив белетристичний відділ і 1913–18 обіймав становище редактора петерб. ж. "Вестник Европы" (із 1916 – видавець). Навесні 1913 широко відзначено 35-ліття наук. і літ. діяльності О.-К. (його щиро вітали представники учнівської молоді, інтелігенції, у т. ч. Д.Багалій, І.Бунін, Максим Горький, В.Короленко, О.Купрін, М.Сумцов). 1918 перебував у Харкові, ладнав спогади, в яких, зокрема, сформулював висновок, що "українська народність" зберегла задатки "національного розвитку", по окремих главах тепло змалював постаті М.Драгоманова, М.Зібера, П.Лаврова, О.Потебні, Макс.Ковалевського.

Переїхавши до Одеси, злагодив зв'язки з тамтешньою пресою, адресував уривок "Михайло Петрович Драгоманов" до київ. ж. "Наше минуле" (1918, № 2) – спомини укр. мовою. 1919 заходився редагувати газ. "Южное слово". Наступного року обійняв університетську кафедру. Некрологом супроводив посмертне видання М.Туган-Барановського "Нравственное мировоззрение Достоевского". 1919 сімферопольська друкарня К.Брешко-Брешковської під цензурою Збройних сил Півдня Росії поширювала його популярний том "Пушкин", 1920 у Криму з'явилися й ін. твори, раніше представлені зібраннями О.-К. 1909–14.

П. у м. Одеса.

дата публікації: 2010 р.

Праці:
  1. К вопросу о "быке" в религиозных представлениях древнего Востока. Одесса, 1885
  2. Этюды о творчестве И.С. Тургенева. Х., 1896
  3. Вопросы психологии творчества. СПб., 1902
  4. Наблюдательный и экспериментальный методы в искусстве. "Вестник воспитания", 1903, т. 2, 4–5
  5. Социальные отбросы. [X.], 1903
  6. Поэзия Генриха Гейне. СПб., 1909
  7. Собрание сочинений, т. 1–9. СПб., 1909–11
  8. Лев Николаевич Толстой: Очерк его художественной деятельности и оценка его религиозных и моральных идей. СПб., 1911
  9. Предисловие. В кн.: История русской литературы, т. 1. М., 1911
  10. Собрание сочинений, т. 1–9. СПб., 1912–14
  11. Вопросы времени. "Вестник Европы", 1914, № 3–9
  12. [Вступление]. В кн.: Мицкевич А. Конрад Валенрод. Пг., 1915
  13. Незабвенной памяти М.И. Туган-Барановского. В кн.: Туган-Барановский М.И. Нравственное миросозерцание Достоевского. Одесса, 1920
  14. Психология национальности. Пг., 1922
  15. Воспоминания. Пг., 1923
  16. Теория поэзии и прозы (теория словесности): Руководство для школы и для самообразования. М.–Пг., 1923
  17. Литературно-критические работы, т. 1–2. М., 1989.
Література:
  1. Сумцов Н.Ф. Овсянико-Куликовский. В кн.: Энциклопедический словарь Ф. Брокгауза и И. Ефрона, т. 21а. СПб., 1897
  2. Некрасов Н.П. По поводу синтаксисов русского языка г. Белоруссова и проф. Овсянико-Куликовского. СПб., 1904
  3. Историко-филологический факультет Харьковского университета за первые 100 лет его существования (1805–1905). Х., 1908
  4. Райнов Т.И. "Психология творчества" Д.Н. Овсянико-Куликовского. В кн.: Вопросы теории и психологии творчества, т. 5. Х., 1914
  5. Н.С. [Сумцов Н.Ф] Овсянико-Куликовский Дмитрий Николаевич. В кн.: Новый энциклопедический словарь, т. 29. Пг. [1916]
  6. Горнфельд А.Г. Клочки воспоминаний о Д.Н. Овсянико-Куликовском. "Вестник литературы", 1920, № 11
  7. Казанович Е.П. Д.Н. Овсянико-Куликовский на Бестужевских курсах. "Начала", 1922, № 2
  8. Королицкий М.С. Черты из жизни Д.Н. Овсянико-Куликовского. Там само
  9. Горнфельд А.Г. Боевые отклики на мирные темы. Л., 1924
  10. Ефремов С.О. Овсянико-Куликовский Д.Н. Воспоминания. Издательство "Время", Петроград, 1923, стр. 190, in 80. "Україна", 1924, № 3
  11. Потресов А.Н. Д.Н. Овсянико-Куликовский. В кн.: Овсянико-Куликовский Д.Н. Статьи о Базарове и его времени. М., 1924
  12. Ольминский М.С. По литературным вопросам. М.–Л., 1932
  13. Илюхин И.Г. Д.Н. Овсянико-Куликовский – историк и критик русской литературы (1853–1920 гг.). В кн.: Труди філологічного факультету, присвячені 150-річчю університету, т. 3. Х., 1956
  14. Світова велич Шевченка, т. 1. К., 1964
  15. Санкт-Петербургские высшие женские (Бестужевские) курсы. Л., 1973
  16. Ткачев П.Н. Сочинения, т. 1. М., 1977
  17. Виноградов В.В. История русских лингвистических учений. М., 1978
  18. Академические школы в русском литературоведении. М., 1981
  19. Осьмаков Н.В. Психологическое направление в русском литературоведении: Д.Н. Овсянико-Кули-ковский. М., 1981
  20. Баскаков Н.А., Баскаков Ник.А. Академик Ф.Е. Корш в письмах современников. М., 1989
  21. [ Козакова Н. ] Комментарии. В кн.: Вехи: Интеллигенция в России. М., 1991
  22. [ Лозко О. ] Овсянико-Куликівський. В кн.: Мала енциклопедія етнодержавознавства. К., 1996
  23. Спадщина Д.М. Овсянико-Куликовського та сучасна філологія: Вісник Харківського державного університету, № 411. Х., 1998
  24. Сухих С.И. Психологическое литературоведение Д.Н. Овсянико-Куликовского. Нижний Новгород, 2001
  25. Голобородько Я. Інтелектуал, ліберал, академік. "Голос України", 2003, 4 лютого
  26. Никитин О.В. Дмитрий Николаевич Овсянико-Куликовский. "Русская речь", 2003, № 6.

Посилання:
  • АКСЕЛЬРОД ПАВЛО (ПІНХУС) БОРИСОВИЧ
  • АВТОНОМІЯ
  • БАГАЛІЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • БЕРДИЧІВ
  • БІБЛІЯ
  • БРЕШКО-БРЕШКОВСЬКА КАТЕРИНА КОСТЯНТИНІВНА
  • БРУН ПИЛИП КАРЛОВИЧ
  • БУНІН ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • ДНІПРО
  • ДРАГОМАНОВ МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • ГОГОЛЬ МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ
  • ГОРЬКИЙ МАКСИМ
  • ГРИГОРОВИЧ ВІКТОР ІВАНОВИЧ
  • КАХОВКА
  • ХАРКІВ
  • КОРОЛЕНКО ВОЛОДИМИР ГАЛАКТІОНОВИЧ
  • КОРШ ФЕДІР ЄВГЕНОВИЧ
  • КОВАЛЕВСЬКИЙ МАКСИМ МАКСИМОВИЧ
  • КУПРІН ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
  • КИЕВСКАЯ СТАРИНА
  • МІЛЮКОВ ПАВЛО МИКОЛАЙОВИЧ
  • МОСКОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • НОВОРОСІЙСЬКИЙ КРАЙ, НОВОРОСІЯ
  • ОДЕСА
  • ОДЕССКИЕ НОВОСТИ
  • ПЕРЕКОП
  • ПЕТЕРБУРЗЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • ПЕТРУНКЕВИЧ ІВАН ІЛЛІЧ
  • ПОТЕБНЯ ОЛЕКСАНДР ОПАНАСОВИЧ
  • ПОТЬОМКІН ГРИГОРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ПРЕДВОДИТЕЛЬ ДВОРЯНСТВА
  • ПУШКІН ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ
  • ШАХМАТОВ ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ
  • СЛАВИНСЬКИЙ МАКСИМ АНТОНОВИЧ
  • СУМЦОВ МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ
  • ТАВРІЙСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ТОЛСТОЙ ЛЕВ МИКОЛАЙОВИЧ
  • ТРЕТІЙ ВІДДІЛ
  • ТУГАН-БАРАНОВСЬКИЙ МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
  • УСПЕНСЬКИЙ ФЕДІР ІВАНОВИЧ
  • ВЕСТНИК ЕВРОПЫ
  • ЯГИЧ ВАТРОСЛАВ
  • ЗАПИСКИ ИМПЕРАТОРСКОГО ХАРЬКОВСКОГО УНИВЕРСИТЕТА
  • ЗАПИСКИ ИМПЕРАТОРСКОГО НОВОРОССИЙСКОГО УНИВЕРСИТЕТА
  • ЗБРОЙНІ СИЛИ ПІВДНЯ РОСІЇ (ЗСПР)
  • ЖУРНАЛ МИНИСТЕРСТВА НАРОДНОГО ПРОСВЕЩЕНИЯ
  • ЗІБЕР МИКОЛА ІВАНОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • ГРОМАДИ
  • КОТЛЯРЕВСЬКИЙ НЕСТОР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ПОТЕБНЯ ОЛЕКСАНДР ОПАНАСОВИЧ
  • СХОДОЗНАВСТВО, ОРІЄНТАЛІСТИКА
  • ЗАПИСКИ ИМПЕРАТОРСКОГО ХАРЬКОВСКОГО УНИВЕРСИТЕТА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)