Бібліографічне посилання: Соляр І.Я.
ПЕТРУШЕВИЧ Антін Степанович [Електронний ресурс] . URL: http://www.history.org.ua/?termin=Petrushevych_A (останній перегляд: 29.03.2024)
ПЕТРУШЕВИЧ АНТІН СТЕПАНОВИЧ
ПЕТРУШЕВИЧ Антін Степанович (18.01.1821–23.09.1913) – історик, архівіст, археолог, мовознавець, громад. діяч. Д-р історії (1884). Н. в с. Добряни поблизу Стрия в родині священика. Після навчання в Стрийській трикласній школі 1833 продовжив навчання в г-зії отців домініканців у Львові, де вивчав філос. і богословські науки. 1841 поступив на богословський ф-т Львів. ун-ту, паралельно навч. у Львів. духовній семінарії. Під час навчання в ун-ті познайомився з "батьком" галицької історії Д.Зубрицьким, став його учнем. 1843 написав першу наук. працю лат. мовою "De versione slovenica Sacrae Scripturae" ("Про слов'янський переклад Святого Письма"). 1847 посвячений Г.Яхимовичем у священицький чин і призначений на службу на деякий час при церкві в митрополичих володіннях у Перегінську (нині смт Перегінське). Митрополит М.Левицький запросив П. в серпні 1847 до себе у василіанський Унівський монастир та призначив своїм капеланом і нотаріусом митрополичого уряду. У громадсько-політ. житті в період "Весни народів" заявив про себе як один із лідерів нац. відродження в Галичині, виступив на захист укр. мови. 19–26 жовтня 1848 взяв участь у "Соборі руських учених", де був включений учасником 4-х секцій (виділів): любомудрія і наук природи; історії і географії (голова); управи рус. мови і літератури, як давньої, так і теперішньої; старослов'ян. літератури. 21 жовтня 1848 виступив із програмою істор. виділу, яка складалася із трьох частин: 1) предмет вивчення історії Пд.-Зх. Русі; 2) джерела дослідження; 3) засоби розширення знань із вітчизн. історії. 1856 одержав самостійну парафію в с. Новиця (нині село Калуського р-ну Івано-Франк. обл.), але через прохання М.Левицького залишився в Уневі (нині село Перемишлянсього р-ну Львів. обл.). Переїхав туди 1858 (після смерті митрополита). Із 1849 – прихильник русофілів ("москвофілів"), із 1850 – член гуртка "погодінської комісії", тісно співпрацював із віденським русофільським гуртком на чолі з М.Ф.Раєвським. Із його ініціативи було впроваджено у сферу діловодства штучне "язичіє". 1861, 1867, 1870 був обраний до Галицького крайового сейму (виборча округа Калуш–Войнилів); 1873 – до віденського парламенту (виборча округа Калуш–Долина–Бібрка). 1857 іменований почесним каноніком митрополичої капітули. У червні–липні 1858 перебував у Перемишлі (нині м. Пшемисль, Польща) на запрошення Г.Яхимовича, де впорядкував капітулярні б-ку й архів. 1861 і 1876 працював у правосл. монастирях Буковини й Молдови з метою пошуку і збору матеріалів до історії українсько-румун. взаємин. 1861 П. остаточно переїхав до Львова, де 6 вересня 1861 призначений соборним каноніком Львів. митрополичої капітули. 8 вересня 1884 П. визнано д-ром історії Київ. ун-ту "у знак поваги до вчених праць у галузі руської історії", 30 травня 1888 отримав диплом дійсного члена Одеського товариства історії та старожитностей (від 1901 – почесний член). 9 березня 1894 обраний членом Імператорського Моск. археол. т-ва. 1905 розпорядженням митрополита А.Шептицького звільнений за власним бажанням від консисторських обов'язків. П. у м. Львів, похований на Личаківському цвинтарі. Для світогляду П. характерні вірнопідданість Австро-Угор. монархії, антипольськість, глибока релігійність, любов до рідного краю. Залишався одним із нечисленних представників генерації галицьких діячів серед. 19 ст., які на поч. 20 ст. стояли на позиціях старорусинства. Сфера наук. зацікавлень – вивчення середньовічної історії, церк. життя Галичини, Волині та Буковини. Проводив археол. дослідження, виступав співорганізатором археол. виставок у Львові, Коломиї, Тернополі, засновник б-ки і музею при т-ві "Народний дім" у Львові. З іменем П. пов'язане становлення в Галичині укр. археографії: вивчав і публікував документи з історії братств, церк. життя, козацтва. Творчий доробок ученого налічує більше 200 праць. |