ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1    Том (Україна - Українці) Кн. 2
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА

  Бібліографічне посилання: Сас П.М. ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА [Електронний ресурс] . URL: http://www.history.org.ua/?termin=Politychna_kultura (останній перегляд: 28.03.2024)
ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА

ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА – спрямовані у світ політики пси-хологічні орієнтації, менталь-ність, ціннісні установки та самосвідомість членів сусп-ва; прояви пізнання, специфічне знання, пов'язані з категоризацією політ. відносин та ін. основоположних реалій сусп. буття (політ. система, її інститути, соціальні відносини, релігія, мораль, культурно-істор. традиція, економіка тощо), завдяки чому формують- ся певні політ. позиції та утверджуються ті чи ін. установки, зразки й норми публічної поведінки. Вислів "політична культура" як заг. мовний штамп виник у 18 ст. Наук. концепція П.к. вперше була сформульована в 2-й пол. 1950-х – на поч. 1960-х рр. амер. політологом Габрієлем Алмондом, а також Сіднеєм Вербою. Суть їхньої концепції полягала в постулюванні ціннісної моделі політ. системи, власне її суб'єктивного образу, що домінує у свідомості людей і зумовлює їхню політ. поведінку. На думку цих учених, існують 3 осн. типи П.к.: 1) парафіяльна (патріархальна) П.к. – в її носіїв відсутні прояви пізнання, почуттів та оцінок щодо політ. системи як цілого, у них немає власних вимог до влади й чуття її авторитету, а також наявний "нульовий" рівень політ. самосвідомості; 2) підданська П.к., що передбачає втягнення людей у пасивні політ. відносини: хоча вони мають сталі орієнтації стосовно політ. системи як цілого та центр. влади, однак у них немає щодо них власних політ. вимог, а також бажання брати участь у політ. житті; 3) активістська (учасницька) або громадян. П.к., що охоплює членів сусп-ва, котрі зорієнтовані на політ. систему як ціле, властиві для неї політ. та адм. структури і процеси, а також незалежно від власного ставлення (прихильності або неприхильності) до тих чи ін. політ. об'єктів демонструють готовність до участі в політ. житті, вирізняються політ. активністю і розвиненою політ. свідомістю. Зазначені типи П.к. існують не в "чистому", а в змішаному вигляді: парафіяльно-підданська, піддансько-активістська, парафіяльно-активістська П.к. Гетерогенна природа П.к. передбачає наявність політ. субкультури, тобто окремої к-ри, що перебуває у сфері дії домінуючої П.к. Помітний внесок у розробку проблематики П.к. зробили нім. вчені (починаючи з 1970–80-х рр.). У їхніх працях, зокрема, П.к. розуміється як певна неперервність, що єднає особу з політ. системою (П.Рейхель); символічний світ, котрий частково виконує посередницькі функції в кожному політично організованому сусп-ві, поєднуючи безліч індивідуальних психік із цілісністю політ. життя (Ю.Гебхардт); легітимаційне порозуміння з устроєм влади в даній політ. системі, яке спирається на норми консенсусу і лояльності стосовно політ. спільноти, а також політ. орієнтації (Ф.Паппі). Теор. розробки Г.Алмонда та С.Верби помітно вплинули на праці польс. істориків і політологів, які, водночас, критично оцінюють схильність цих амер. вчених до біхевіоризму, що призводить до нехтування чинниками, котрі зумовлюють формування політ. позицій та уявлень сусп-ва (Е.Опаліньський та ін.). У працях рад. дослідників П.к. нерідко ототожнювалася з політ., класовою свідомістю і класовою ідеологією, а її типи визначалися за формаційною ознакою – рабовласницька, феод., капіталіст., соціаліст., класово-пролетарська та ін. У сучасній укр. політології постають тлумачення П.к., що ґрунтуються на різних методологічних підходах: наголошується на регулятивних функціях П.к. у сфері політ. та соціального життя й виводяться десятки її типів: зх., сх., маргінальна, капіталіст., соціаліст., націоналістична та ін. (В.Бебик); до базових структурних елементів П.к., крім іншого, зараховуються політ. ідеологія, політ. знання й переконання, а гол. функцією П.к. називається забезпечення реалізації інтересів певних соціальних спільнот та політ. стабільності сусп-ва (Політологічний енциклопедичний словник. К., 1997); П.к. розглядається як знання, оцінки й поведінка більшості громадян щодо нації, д-ви, політ. інститутів (В.Піча, Н.Хома). Загалом методологічні підходи у сфері вивчення П.к. зводяться до таких осн. моментів: а) суб'єктивно-психологічний підхід, в якому наголошується на індивідуальних психологічних орієнтаціях, спрямованих на політ. сферу; б) цін- нісно-нормативний підхід, де на передній план висуваються система цінностей та фактор політ. свідомості сусп-ва, які впливають на політ. поведінку; в) розгляд П.к. як певного символічного світу; г) розуміння її як регулятора політ. поведінки, її "діяльну" інтерпретацію, тобто зосередження уваги на поведінковому аспекті політ. процесів; д) ототожнення П.к. з ідеологіями та формами соціальної свідомості.


Література:
  1. Pye L.W. Politics, Personality and Nation Building:Burma's Search for Identity.New Haven–London, 1962
  2. Almond G.A., Verba S. The Civic Culture: Political Attitudes and Democracy in Five Nations.Princeton– New Jersej, 1963
  3. Greer S. A Study of Political Culture, Metropolitics.New York, 1963
  4. Pye L.W. Political Culture and Political Development.Princeton, 1965
  5. Його ж. Aspects of Political Development.Boston–Toronto, 1966
  6. Reichel P. Politische Kultur der Bundesrepublik. Opladen, 1981
  7. Гаджиев К.С. Политическая культура: Концептуальный аспект. "Полис", 1991, № 11–12
  8. Алмонд Г., Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии. Там само, 1992, № 4
  9. Opaliński E. Kultura polityczna szlachty polskiej w latach 1587–1652. Warszawa, 1995
  10. Бебик В.М. та ін. Політична культура сучасної молоді. К., 1996
  11. Leksykon politologii.Wrocław, 1996
  12. Рябов С.Г. Політологічна теорія держави. К., 1996
  13. Нагорна Л.П. Політична культура українського народу: Історична ретроспектива і сучасні реалії. К., 1998
  14. Сас П.М. Політична культура українського суспільства (кінець ХVI – перша половина ХVII ст.). К., 1998
  15. Гелей С.Д., Рутар С.М. Основи політології. К., 1999
  16. Політологія. К., 2000
  17. Рудич Ф.М. Політологія. К., 2000
  18. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. К., 2001.

Пов'язані терміни:
  • ІНСТИТУТ СОЦІОЛОГІЇ НАН УКРАЇНИ
  • ЗАПОРОЗЬКИХ КОЗАКІВ ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)