Бібліографічне посилання: Котляр М.Ф.
ВОЛОДИМИРКО Володаревич [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Volodymyrko_V (останній перегляд: 29.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 1: А-В ) в електронній біблотеці
ВОЛОДИМИРКО ВОЛОДАРЕВИЧ
ВОЛОДИМИРКО ВОЛОДАРЕВИЧ (Володимир Володаревич) (1104–1152) – князь звенигородський (від 1124), перемишльський (від 1129), галицький (від 1141); 2-й син перемишльського кн. Володаря Ростиславича і (здогадно) поморської княжни. По смерті Володаря (1124) його старший син Ростислав одержав Перемишль (нині Пшемисль, Польща), а в.В. – Звенигород Галицький. Бл. 1117 в.В. одружився з дочкою угор. короля Коломана. Бл. 1126 безуспішно намагався відібрати у брата Перемишль, а коли той помер, в.В. успадкував його князівство, передавши Звенигород небожеві Івану Ростиславичу Берладнику. На 1141, після смерті братів у перших Григорія та Івана Васильковичів, що не залишили спадкоємців, належні їм, відповідно, Теребовль і Галич(давній) із землями відійшли до в.В., котрий зробив Галич столицею створеного ним Галицького князівства, зліквідувавши удільне Звенигородське князівство, для чого скористався виступом проти нього Івана Ростиславича 1145. В.В. був спритним, хоча й безпринципним політиком. Суперничав з київ. і волин. князями. Підтримав Всеволода Ольговича, коли той, сівши у Києві (1139), пішов на Ізяслава Мстиславича, кн. волин. Та коли Всеволод посадив у Володимирі (нині Володимир-Волинський) свого сина Святослава Всеволодича, в.В. розірвав з ним стосунки. Коли в Києві вокняжився Ізяслав Мстиславич (1146), який княжив одночасно і на Волині, в.В. уклав проти нього союз з імп. Візантії Мануїлом I Комніним, а бл. 1149 – з Юрієм Долгоруким, одруживши свого сина Ярослава Володимировича з його донькою Ольгою. Ізяслав сперся на допомогу угор. короля Гези ІІ і 1152 примусив в.В. капітулювати. Однак той відмовився виконати обіцянку повернути Ізяславу загарбані ним міста в Погорині і М. Бужськ. Згідно з розповіддю Київського літопису, в.В. з блюзнірським кепкуванням над "хресним цілуванням" вигнав посла Ізяслава, котрий вимагав повернення міст, і того самого дня раптово помер. |