Бібліографічне посилання: Катаргіна Т.І.
ВОВЧОК Марко [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Vovchok_M (останній перегляд: 19.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 1: А-В ) в електронній біблотеці
ВОВЧОК МАРКО
|
ВОВЧОК Марко (літ. псевд.; справжні прізв., ім'я та по батькові Вілінська Марія Олександрівна, по чоловікові Маркович; 22 (10).12.1833–10.08(28.07).1907) – письменниця демократ. напряму. Н. в маєтку Єкатерининське (поблизу сучасного с. Казаки Єлецького р-ну Липецької обл., РФ) у дворянській родині укр.-польс. походження. 1845–48 навч. у приватному пансіоні у м. Харків. Від 1848 до 1851 мешкала в м. Орел (нині місто в РФ) у рідної тітки К.Мордовіної. Тут познайомилася з рос. письменниками П.Якушкіним, М.Лєсковим, збирачем нар. пісень П.Киреєвським, фольклористом і етнографом Опанасом Марковичем (перебував в Орлі в адм. засланні за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві). У січ. 1851 одружилася з О.Марковичем і того ж року переїхала з ним до Чернігова. Від 1853 до 1855 жила в Києві, від 1856 до 1858 – у Немирові. За роки життя в Україні збирала й вивчала укр. фольклор, опанувала укр. мову. 1854 деякі з записаних нею пісень були надруковані в зб. А.Метлинського "Народні південноросійські пісні". Протягом 1856–57 писала худож. тв. укр. мовою, які вийшли 1857 в Санкт-Петербурзі під назвою "Народні оповідання Марка Вовчка" (1859, рос. переклад за ред. І.Тургенєва "Украинские народные рассказы", у цьому ж році вийшли її "Рассказы из народного русского быта"). На поч. 1859 переїхала до С.-Петербурга. Тут зустрічається з Т.Шевченком, спілкується з І.Тургенєвим, М.Некрасовим, О.Плещеєвим, Д.Писаревим (якому доводилася двоюрідною сестрою по матері П.Даниловій), представниками польс. визвол. руху. Від квіт. 1859 до лют. 1867 жила за кордоном (Німеччина, Велика Британія, Швейцарія, Італія, Франція). Співробітничала з О.Герценим і М.Огарьовим, познайомилася з М.Добролюбовим, Л.Толстим (1861), Д.Менделєєвим, прогресивними діячами польс. та чеської еміграції, франц. письменниками. 1860 була надрукована повість "Институтка", яку письменниця присвятила Т.Шевченку. Укр. мовою вона вийшла 1862 у ж. "Основа" за ред. П.Куліша. Протягом 1861 у цьому журналі друкувались оповідання в., які склали основу 2-го тому "Народних оповідань". Творчий доробок в. високо оцінили представники демократ. напряму в літ., відзначили його реалістичний характер та соціальне спрямування. В 1860-х рр. за мотивами нар. легенд про ватажків визвол. руху в Україні у жанрі казок написала тв. "Кармелюк", "Лимерівна". 1862 підготувала антиклерикальну повість "Дяк" із життя укр. духівництва. Перебуваючи за кордоном, перекладала рос. мовою наук. праці та літ. тв. франц., ніМ., англ., датських і польс. авторів. Після повернення до С.-Петербурга 1867 очолила видання ж. "Переклади найкращих іноземних письменників" (рос. мовою). Вперше переклала 15 романів Жюля Верна, казки Г.-Х.Андерсена, праці Ч.Дарвіна, А.Брема. Від 1868 по 1875 разом із Д.Писаревим, М.Некрасовим, М.Салтиковим-Щедріним брала участь у виданні ж. "Отечественные записки". Од 1878 мешкала в місцях проходження служби свого другого чоловіка М.Лобача-Жученка (містах Ставрополь, Новоросійськ, Богуслав, Саратов і Нальчик, нині усі РФ). Написала повість "Відпочинок в селі" (1899), оповідання "Гайдамаки", "Чортяча напасть" (1902), займалася перекладами тв. Б.Пруса і К.Юноши. Останній рік життя мешкала на околиці м. Нальчик. Нині в цьому будинку – літ.-меморіальний музей в. В Україні діють музеї в. у Немирові та Богуславі. П. на х. Долинськ (нині у межах м. Нальчик). |