ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1    Том (Україна - Українці) Кн. 2
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЗАКОН УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ПРО НАЦІОНАЛЬНО–ПЕРСОНАЛЬНУ АВТОНОМІЮ 1918

  Бібліографічне посилання: Мироненко О.М. ЗАКОН УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ПРО НАЦІОНАЛЬНО–ПЕРСОНАЛЬНУ АВТОНОМІЮ 1918 [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Zakon_UNR_pro_personalnu_avtonomiya_1918 (останній перегляд: 28.03.2024)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЗАКОН УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ПРО НАЦІОНАЛЬНО–ПЕРСОНАЛЬНУ АВТОНОМІЮ 1918

ЗАКОН УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ПРО НАЦІОНАЛЬНО-ПЕРСОНАЛЬНУ АВТОНОМІЮ 1918 – один із правових актів конституційного характеру в Українській Народній Республіці. Прийнятий в один день з IV Універсалом УЦР – 22(09) січ. 1918 (див. Універсали Української Центральної Ради). Надавав представникам рос., єврейс. і польс. націй, які проживають в Україні, право на національно-персональну автономію. Білоруси, чехи, молдовани, німці, татари, греки та болгари, які мешкали в Україні, могли отримати таке право після подання відповідних колективних заяв до Ген. суду УНР, підписаних не менш як 10 тис. громадян, не обмежених у політ. правах. Протягом 6 місяців суд мав винести рішення та сповістити про нього Генеральний секретаріат Української Центральної Ради (того ж дня IV Універсалом УЦР був перетворений на Раду народних міністрів Української Народної Республіки). Нації, не зазначені в цьому переліку, за своїм бажанням могли подавати такі ж заяви, але вже на розгляд Української Центральної Ради.

УЦР проголосила право на самостійне творення свого нац. життя невід'ємним природним правом кожної нації. Громадяни УНР будь-якої нації могли створювати на тер. України власний нац. союз. До нього входили б поіменно всі люди, прізвища яких включалися до "національного кадастру". Останній мав публікуватися для заг. відомості, й кожен громадянин отримував право вимагати як включити його до кадастру, так і виключити зі списків.

Нац. союзові належало виключне право представництва даної нації перед держ. і громад. установами. Кожен нац. союз мав отримувати ч. коштів (пропорційно до кількості своїх членів) зі спеціально відрахованих на ці справи центром та органами місц. самоврядування сум. Бюджет нац. союзу міг також поповнюватися за рахунок оподаткування власних членів і встановлення для них відповідних позик. Структура та склад керівних органів нац. союзу визначались установчими зборами нації, делегати до яких обиралися з числа громадян віком старше 20 років на основі заг., без різниці статі й віри, та рівного виборчого права через безпосередні вибори й таємне голосування з використанням принципу пропорційного представництва.

Компетенція нац. союзу мала встановлюватися й затверджуватися Установчими зборами УНР або УЦР. Всі органи нац. союзу вважалися держ. Його вищим представницьким органом були нац. установчі збори, а виконавчим – нац. рада. Вони мали право видавати закони в межах своєї компетенції. Влада нац. союзу поширювалася на всіх його членів, незалежно від місця їхнього проживання в межах УНР. Спори між органами нац. союзу, з одного боку, та органами ін. нац. союзів або держ. урядування й місц. самоврядування, з іншого, повинні були розв'язуватись адм. судами. 29 квіт. 1918 закон "Про національно-персональну автономію" було включено як окремий розділ до Конституції Української Народної Республіки 1918.

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Винниченко В. Відродження нації, ч. 1. К.–Відень, 1920
  2. Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 р., т. 1. Ужгород, 1932
  3. Мазепа І. Україна в огні й бурі революції 1917–1921, ч. 1. Прага, 1942
  4. Мироненко О.М. Світоч української державності: політично–правовий аналіз діяльності Центральної Ради. К., 1995.

Посилання:
  • ГЕНЕРАЛЬНИЙ СЕКРЕТАРІАТ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
  • КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ 1918
  • НАЦІОНАЛЬНО-ПЕРСОНАЛЬНА АВТОНОМІЯ
  • РАДА НАРОДНИХ МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ (РНМ УНР)
  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА
  • УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА (УЦР)
  • УНІВЕРСАЛИ УЦР

  • Пов'язані терміни:
  • УКРАЇНА, ДЕРЖАВА: ЕТНІЧНІ СПІЛЬНОТИ УКРАЇНИ
  • ЧЕХИ В УКРАЇНІ
  • ЄВРЕЇ В УКРАЇНІ
  • НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ УКРАЇНИ
  • НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНА АВТОНОМІЯ
  • НАЦІОНАЛЬНО-ПЕРСОНАЛЬНА АВТОНОМІЯ
  • УКРАЇНІЗАЦІЯ ДОБИ ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ 1917–1921
  • ЗІЛЬБЕРФАРБ МОШЕ ІСАКОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)