Бібліографічне посилання: Панашенко В.В.
ГОРЛЕНКИ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2004. - 688 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Gorlenky_rid (останній перегляд: 29.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 2: Г-Д ) в електронній біблотеці
ГОРЛЕНКИ
| |
ГОРЛЕНКИ – укр. козац.-старшинський, згодом дворянський рід. Походив від реєстрових козаків Прилуцької сотні Прилуцького полку Яцька та Лазаря Горленків. Лазар був прилуцьким полк. (1659, 1661–62, 1664–68, 1672–77, 1678, 1680–87). Царським указом пожалуваний у дворяни (1665; див. Дворянство). Страчений козаками під час Кримського походу 1687 (див. Кримські походи 1687 і 1689). Дмитро Лазаревич (див. Д.Горленко) – прилуцький полк. (1693–1708), гетьман наказний (1705). Андрій Дмитрович – бунчуковий товариш (1708). Разом із І.Мазепою та швед. королем Карлом XII виїхав до м. Бендери (нині м. Бендер, Молдова), 1709 повернувся в Україну, невдовзі був репресований і проживав у Москві під наглядом (1709–15). Брав участь у Гілянському поході 1726 (на пд.-зх. узбережжі Каспійського м. в Ірані). Іоаким Іванович – знатний військовий товариш (1715), бунчуковий товариш (1725). Брав участь у походах Низового корпусу (1725), командував загоном бунчукових товаришів, що виступив із Сулака (1726). Займав посади генерального хорунжого (1729–39), наказного гетьмана в Кримському поході 1737, генерального судді (1741, 1745). Петро Якимович – бунчуковий товариш (1742–76), прилуцький полк. (1767–72, 1773, 1776). Андрій Андрійович – бунчуковий товариш (1743), полтав. полк. (1743–74). Два вихідці з роду Г. поповнили ряди вищого духовенства. Павло Дмитрович (чернече ім'я – Пахомій) закінчив Київ. академію (див. Києво-Могилянська академія). 1715 прийняв чернечий постриг, став ієродияконом. 1725 висвячений у сан ієромонаха Києво-Печерської лаври (1709–31). Іоаким Андрійович (чернече ім'я – Іоасаф; 08.09.1705–10.12.1754) – після закінчення Київської академії рукоположений у ієродиякона в Києво-Братському Богоявленському монастирі і призначений викладачем Київської академії (1731), згодом – ієромонах і екзаменатор Київ. архієпископії (1735), настоятель Лубенського Мгарського Спасо-Преображенського монастиря (1737), намісник Троїце-Сергієвої лаври (1745), єпископ Бєлгородський і Обоянський (1748). Канонізований 1911 РПЦ як преподобний, дні пошанування святого 4 верес. (ст. ст.), 10 груд. (ст. ст.). Нащадки з роду Г. поповнювали ряди бунчукових і військ. товаришів, сотників, військових канцеляристів, служили в рос. армії (див., зокрема, П.Горленко), були статськими чиновниками. Наприкінці 18 ст. – нобілітовані в дворянство. Рід Г. було внесено в губернські родовідні книги Російської імперії (опубл. 1798–1816, 5-та ч.). |
дата публікації: 2004 р.
Література: - Лазаревский А. Описание старой Малороссии, т. 3. К., 1902
- Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник, т. 1. К., 1908
- Святитель Иоасаф Горленко, епископ Белгородский и Обоянский (1705–1754). Материалы для биографии, собранные и изданные кн. Н.Д.Жеваховым, т. 1–2. К., 1907–09.
|