Бібліографічне посилання: Вирський Д.С.
ІЛЛІНЦІ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Illinci (останній перегляд: 29.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці
ІЛЛІНЦІ
ІЛЛІНЦІ – місто Вінницької області, райцентр. Розташов. на берегах р. Соб (прит. Пд. Бугу), за 16 км від залізничної ст. Липовець. Нас. 11,1 тис. осіб (2004). В писемних джерелах згадується під 1448 як маєтність, надана Меньку. М-ко з серед. 17 ст. (часто вживалася й ін. назва – Лінці). За часів національної революції 1648–1676 І. – сотенний центр Вінницького полку (після 1667 об'єднаний з Брацлавським полком). 1654 коронний обозний С.Чарнецький спалив м-ко. За умовами Андрусівського договору (перемир'я) 1667 опинилося під владою Польщі. 1671 в І. відбулася рада козаків з польс. гетьманами, на якій М.Ханенко та І.Сірко склали присягу вірності польс. королеві Міхалу-Корибуту Вишневецькому. 1672–99 м-ко було під контролем Османської імперії. Належало до зони відродження козацтва на Правобережній Україні. Мешканці І. брали участь у повстанні С.Палія 1702–04, у 18 ст. – у гайдамацькому русі. Від 2-ї пол. 18 ст. м-ко належало графам Платерам, які сприяли його екон. розвиткові (реквізоване після польського повстання 1863–1864). У серед. і 2-й пол. 19 ст. тут відбувалося 6 щорічних ярмарків. Після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) в складі Правобережної України І. перейшли під владу Російської імперії. Належали до Липовецького пов. Київської губернії (з 1866 – волосний центр). У 20-х рр. 19 ст. в І. містилася штаб-квартира В'ятського полку, котрим командував П.Пестель, який жив тут 1823–25 з невеликими перервами. 1875 в І. побудовано цукровий з-д, діяли тут й ін. підпр-ва з переробки с.-г. продукції. 1897 в м-ку було 10 039 мешканців (із них 4993 –євреї). За часів української революції 1917–1921 І. належали до зони сел. повстанських рухів. 1919–20 тут велися бої військ. частин Директорії УНР з більшовиками. 1923–30 – у складі Бердичівської округи, від 1932 – Він. обл. Райцентр 1923–62 та від 1965. С-ще міськ. типу від 1925. У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 окуповане гітлерівцями від 23 лип. 1941 до 13 берез. 1944. Під час окупації – місце масового винищення євреїв. У с-щі існував осередок руху Опору, на околицях діяли партизани. Від 1986 – місто. В І. народилися польс. поет і публіцист С.Гощинський та укр. письменник П.Загоруйко. |