Бібліографічне посилання: Кот С.І.
ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ ЗАПОВІДНИКИ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Istoryko_kult_zapovidnyk (останній перегляд: 29.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці
ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ ЗАПОВІДНИКИ
ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ ЗАПОВІДНИКИ – спеціальні законодавчо визначені тер., що охоплюють ансамблі й комплекси пам'яток історії та к-ри, мають виняткову істор., наук. й культ. цінність та перебувають під охороною держави. Режим утримання заповідників передбачає повну (музеї-заповідники) або часткову (заповідні тер.) заборону вироб. діяльності на цих тер. і вилучення їх із с.-г. землекористування. Розрізняють історико-архіт., архіт.-істор., історико-меморіальні, історико-археол. та історико-етногр. І.-к.з. Кожен заповідник створюється й діє на підставі окремо затвердженого положення. Перші І.-к.з. в Україні було створено в 1920-х рр. Постановами РНК УСРР заповідниками були оголошені території: давньогрец. колонії Ольвія (31 трав. 1924), Чернечої гори в м. Канів – могила Т.Шевченка (20 серп. 1925), Києво-Печерської лаври (29 верес. 1926), монастиря "Босих кармелітів" у м. Бердичів (8 берез. 1928), замку-фортеці в м. Кам'янець-Подільський (23 берез. 1928), замку князів Острозьких у м. Старокостянтинів (15 січ. 1929), т. зв. Дитинець у м. Чернігів, тер. Чернігівського Свято-Троїцького Іллінського монастиря та Чернігівського Єлецького Свято-Успенського монастиря (18 трав. 1929), а також Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря та Кирилівської церкви в м. Київ. Загалом на кін. 1920-х рр. в УСРР діяло 9 держ. І.-к.з. Тоді ж було започатковано створення заповідників місц. значення. Зокрема, згідно з відповідними рішеннями місц. органів влади, діяли істор.-археол. заповідники в с. Верхній Салтів (1929; нині село Вовчанського р-ну Харків. обл.) та на Запорожжі ("Кам'янецькі кучугури"; 1928), садиба-парк "Качанівка" на Чернігівщині (1928; нині с-ще Качанівка) та ін. Упродовж 1930-х рр. через масові репресії серед пам'яткоохоронців та розвал системи охорони культ. спадщини багато заповідних тер. втратили свій заповідний статус. Після Другої світової війни ч. раніше ств. заповідників, що в роки війни зазнали руйнувань, не була поновлена у своєму заповідному статусі. Почали створюватися нові заповідники, зокрема "Київський акрополь" із залишками Десятинної церкви (1945), музей-заповідник "Поле битви за Київ" (1945), "Поле Полтавської битви" (1949; поблизу м. Полтава), музей-заповідник І.Тобілевича "Хутір “Надія”" (1956). 1965 було проголошено про створення І.-к.з. на о-ві Хортиця в м. Запоріжжя, однак через розв'язану ідеологічну кампанію боротьби з т. зв. укр. бурж. націоналізмом усі відповідні заходи були зупинені. У серед. 1970-х–80-х рр. процес створення І.-к.з. почав розглядатися як ефективний засіб збереження не лише окремих пам'яток, а й цілісних історико-культ. комплексів. Статус заповідників був поширений на вулиці, квартали, р-ни, істор. центри міст, істор. ландшафти. Були проголошені І.-к.з. істор. тер. у містах Львів (1975), Кам'янець-Подільський (1977), Севастополь (1978), Острог (1981), Луцьк (1985), Путивль (1986), Київ (1987; "Стародавній Київ"), Керч (1987), Чигирин (1989) та ін. З проголошенням держ. незалежності України процес створення І.-к.з. пожвавився. Зокрема, в 1-й пол. 1990-х рр. було започатковано або реорганізовано з наданням більш вагомого статусу 32 держ. заповідники. Серед них – І.-к.з. "Батьківщина Тараса Шевченка" (у с. Моринці Звенигородського р-ну Черкас. обл.), "Поле Берестецької битви" (с. Пляшева Радивилівського р-ну Рівнен. обл.), "Гетьманська столиця" (смт Батурин), "Трахтемирів" (с. Трахтемирів Канівського р-ну Черкас. обл.), а також історико-архіт. та археол. комплекси в містах Алупка, Бахчисарай, Вишгород, Галич, Глухів, Дубно, Жовква, Збараж, Золочів, Кам'янець-Подільський, Новгород-Сіверський, с. Верхній Салтів тощо. Указом Президента України від 11 жовт. 1994 "Про національні заклади культури" були визначені статус та порядок утворення нац. І.-к.з. Першими нац. заповідниками, зокрема, стали істор.-етногр. заповідник "Переяслав", історико-археол. заповідник "Херсонес Таврійський", історико-архіт. заповідники "Софія Київська", "Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник", "Чернігів стародавній", "Давній Галич", "Чигирин", "Хортиця". |