Бібліографічне посилання: Іванчик А.І.
КІМЕРІЙЦІ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2007. - 528 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Kimeriyci (останній перегляд: 29.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 4: Ка-Ком ) в електронній біблотеці
КІМЕРІЙЦІ
КІМЕРІЙЦІ (грец. Κιμμέριοι, аккадське Gamir (a / āia), Gimirāia, давньоєврейс. Gmr) – кочовий народ, що, ймовірно, населяв східноєвропейські степи у 8–7 ст. до н.е. і здійснював набіги в Передню Азію. Засвідчені в аккадських (сучасних набігам) і в античних (в основному більш пізніх) джерелах, двічі – в Біблії. Вперше К. згадуються в 715–714 до н.е. у зв'язку з перемогою над урартським царем Русою I, який вдерся на їхню територію на північний захід від озера Севан. Близько того ж часу згадується їхнє вторгнення в Урарту на південь від озера Урмія. За ассирійського царя Асархаддона відомі дві групи К.: у Манні на схід від Ассирії і на захід від неї – у Малій Азії. У 679 Асархаддон розбив кімерійського царя Теушпа в Каппадокії. Хоча К. були ворожі Ассирії, в ассірійській армії були "кімерійські" загони (можливо, найманці). Близько 675 до н.е. К. розгромили Фригію, при цьому загинув її цар Мідас. На початку 660-х рр. до н.е. К. напали на Лідію, і її цар Гігес попросив допомоги в ассирійського царя Ашшурбанапала. Спочатку він розбив К., але в 644 до н.е. вони розгромили Лідію, здобули Сарди і вбили Гігеса. Тоді ж К. напали на грецькі міста Малої Азії (згадуються розгром Магнесії-на-Меандрі, напад на Ефес, захоплення території Прієни). Царем К. в цей час був Лігдаміс (аккад. Dugdammi), у 641 до н.е. він помер від хвороби на ассирійському кордоні в Табалі; його спадкоємцем був його син Сандакшатру або Сандакуру (аккад. Sa-an-dak-KUR-ru). Мабуть, в 620-ті рр. до н.е. К. розбив в Анатолії скіфський цар Мадій, а наприкінці 7 ст. до н.е. – лідійський цар Аліатт, після чого вони зникають з джерел. В античній літературі К. вперше згадуються в "Одіссеї" Гомера (XI, 14) як мешканці міста біля входу в Аїд на березі Океану на крайньому сході. Під впливом цього тексту в частині античної традиції К. перетворилися на приналежність царства мертвих: їх локалізували там, де розміщали вхід в Аїд (біля Авернського озера в Італії, в Гераклеї Понтійській і, ймовірно, на Боспорі Кімерійському). Від гомерівського тексту походить і фіктивне ототожнення К. з кімврами (яке зустрічається у Посідонія). Інша частина античних текстів бере початок від свідків зіткнень з К. в Малій Азії: у місцевій традиції щонайменше до елліністичної епохи зберігалося багато деталей, пов'язаних з набігом Лігдаміса (пор. напис 283/282 до н.е., що викладає історичні аргументи в прикордонній тяжбі Самоса і Прієни), про них згадували і поети 7 ст. до н.е. (Каллін). Цій традиції належать витоки низки свідчень Геродота, Страбона, Каллімаха, Арріана та ін. Третя група свідчень античних авторів пов'язана з Північним Причорномор'ям. Найбільш повно вона представлена у Геродота (вперше – в Аристея Проконнеського). За цим оповіданням, К. спочатку населяли скіфську країну, були звідти вигнані скіфами, які прийшлі зі сходу, і пішли в Передню Азію через Кавказ. Мабуть, Геродот поєднав в єдине оповідання дані більш ранньої літературної традиції різного походження, усні свідчення причорноморських греків (в тому числі легенди як грецького, так і скіфського походження), власні теорії і гіпотези. До археологічних слідів перебування К. в Передній Азії відносяться археологічні пам'ятки, що належать до ранньоскіфської археологічної культури: поховання на Норшунтепе (в 25 км на схід від м. Елязиг), в Імірлере (в районі Гюмюшгаджикой, провінція Амасья) і у долині між м. Ташова (провінція Амасья) і м. Ладік (провінція Самсун), окремі знахідки в Сардах, Богазкьой та ін. У Східній Європі археологічні пам'ятки історичних К. не відрізняються від пам'яток ранніх скіфів. Згідно з іншою точкою зору К. належать східноєвропейські старожитності типу Новочеркаського скарбу, однак жодної знахідки цього культурного кола в Передній і Малій Азії невідомо. Дані про мову К. обмежуються самим етнонімом і трьома іменами їх вождів; для всіх пропонувалися іранські етимології, жодна з яких не безперечна. З огляду на культурну близькість К. і скіфів за письмовими джерелами і даними археології зазвичай припускають їх іранську мовну приналежність. |