ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1    Том (Україна - Українці) Кн. 2
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КОРМЧА, КОРМЧА КНИГА

  Бібліографічне посилання: Волощенко О.М. КОРМЧА, Кормча книга [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Kormcha_Kniga (останній перегляд: 29.03.2024)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КОРМЧА, КОРМЧА КНИГА

КОРМЧА, Кормча книга (від давньорус. кърмьчая, буквально – книга кормчого: того, хто стоїть біля кормила; книга керуючого) – збірник канонів і цивільних законів із церк. справ у правосл. слов'ян. церквах. Власне назва "Кормча" є слов'ян. найменуванням аналогічних візант. збірок – номоканонів (грец. – νομ οκανών – звичай, закон – та κανών– правило, норма). Включала правила святих апостолів, постанови Вселенських церк. соборів (див. Собори вселенські), твори отців церкви 4–7 ст. (див. Патристика), а також місц. церк. та світські правові норми. Відома в східнослов'ян. світі з 2-ї пол. 11 ст. Існує бл. 180 різних її редакцій і списків 12–18 ст. Редагувалася й укладалася в Києві та Володимирі (нині м. Володимир-Волинський). 1262 київ. митрополит Кирило II виписав з Болгарії найновішу обробку К., здійснену на Афоні наприкінці 12 – поч. 13 ст., вона дістала назву Сербської (за ім'ям її редактора – святителя Сави Сербського, 1169–1235). Доповнена й виправлена в Києві 1262–73, поширювалася не тільки в межах Київ. митрополії, а й в ін. правосл. слов'ян. церквах. Володимиро-Волинський список 1286 київ. К. правив за оригінал для багатьох ін. списків, що поширювалися наприкінці 13–14 ст. на укр. і білорус. землях Великого князівства Литовського та у Молдові.

Літ.: Щапов Я.Н. Византийское и южнославянское правовое наследие на Руси в ХI–ХIII вв. М., 1978.

В.М. Ричка.

Найстарішим прийнято вважати Номоканон Іоанна Схоластика, антіохійського адвоката, згодом константиноп. патріарха (565–578). Складається з 50 титулів (глав). Містить витяги з новел імп. Юстиніана I. Для болг. церкви на слов'ян. мову перекладений у 2-й пол. 9 ст. При перекладі збережено правила, що поширювалися на сх. християн. церкви, та додано "Закон судный людєм".

Наступним за хронологією є Номоканон з 14 титулів. Існує у двох редакціях (629 та 883). Деякі вчені (В.Бенешевич, М.Заозерський, А.Павлов, О.Лотоцький) укладачем цього збірника вважали константиноп. патріарха Фотія (857–867, 877–886), тому він має ще назву "Номоканон Фотія". До нього ввійшли відібрані імператорські укази про церкву. На слов'ян. мову перекладений у 2-й пол. 9 ст. Однією з його редакцій є Владимирська (читалася 1274 на церк. соборі у м. Владимир на Клязьмі, нині м. Владимир, РФ), на її основі було укладено Переяславль-Залєську К. (1280), Володимиро-Волинську К. (1286) та Лукашевицьку К. (14 ст.). На думку дослідників (Я.Шапова), назву "Кормча" вперше вжито щодо Переяславль-Залєського збірника.

Важливе значення для правосл. церк. права мала К. святителя Сави Сербського – церк.-цивільний збірник для Сербської правосл. церкви та д-ви, укладений наприкінці 12 – поч. 13 ст. Вважають, що вона є сербським варіантом Номоканона з 14 титулів. Книга містить обидві передмови та систематичний покажчик Номоканона з 14 титулів, візант. збірник імператорських указів про церкву Іоанна Схоластика у 87 главах й ін. закони з церк. справ. До Київської Русі вона надійшла вже з коментарями Алексія Аристіна (одного з найавторитетніших візант. каноністів 12 ст., автора тлумачень церк. канонів). Існувало кілька її редакцій, зокрема, Сербська (та, що була завезена 1262 з Болгарії на прохання київ. митрополита Кирила II), Рязанська (або Йоси-фовська, складена для рязанського єпископа Йосифа 1284) та Софіївська (створена між 1294 і 1299 для новгород. єпископа Климента; названа за місцем її знаходження – у Софійському соборі в Новгороді Великому).

Київ. Номоканон, або "Номоканон при Великому Требнику" (кін. 15 ст.) був скороченим та переробленим зводом низки канонів правосл. церкви, розміщених наприкінці Великого Требника – збірки молитов до всіх церк. таїнств та норм щодо їх здійснення. Слов'ян. переклад, який має помітні ред. відмінності від грец. оригіналу, з'явився на поч. 16 ст. Перше друковане видання К. з передмовою та додатками Памва (Беринди) здійснене 1620 в Києво-Печерській друкарні. Книга перевидавалася 1624, 1629 – у Києві – та 1639, 1651, 1687 – у Москві.

У період існування (від 14 ст.) двох церк. центрів – у Києві та в Москві – створюються укр. списки К., які містять, окрім заг. канонічних правил, статті, що регламентують діяльність місц. церкви. До таких доповнень належать: послання укр. єпископів до моск. митрополита Фотія (у них засвідчується, що укр. єпископи не визнають юрисдикції митрополита Фотія); соборна грамота про обрання Григорія (Цамблака) київ. митрополитом; грамота вел. князя литов. Вітовта про відокремлення Київ. митрополії від Моск. (усі документи датовані 1415); грамота короля польс. і вел. кн. литов. Казимира IV Ягеллончика правосл. духовенству; Судебник 1498; статути і привілеї щодо прав духовенства східнохристиян. церков.

дата публікації: 2008 р.

Література:
  1. Бенешевич В.Н. Древнеславянская кормчая XIV титулов без толкований, т. 1. СПб., 1906; т. 2. София, 1987
  2. Юшков С.В. К истории древнерусских юридических сборников. Саратов, 1921
  3. Лотоцький О. Українські джерела церковного права. Варшава, 1931
  4. Щапов Я.Н. Византийское и южнославянское правовое наследие на Руси в XI–XIII вв. М., 1978
  5. Ульяновський В.І. Історія церкви та релігійної думки в Україні, кн. 1. К., 1994
  6. Цыпин В.А. Церковное право: Учебное пособие. М., 1996
  7. Його ж. Церковное право. Web: Информационно-аналитический портал Саратовской епархии Русской православной церкви. Электронная библиотека (http://www. eparhia-saratov.ru).

Посилання:
  • АФОН
  • БЕРИНДА ПАМВО
  • ДУХОВЕНСТВО
  • ФОТІЙ, КОНСТАНТИНОП. ПАТРІАРХ
  • КАЗИМИР ІV ЯГЕЛЛОНЧИК
  • КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ДРУКАРНЯ
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • КИРИЛО ІІ
  • ЛОТОЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ГНАТОВИЧ
  • МОСКВА
  • НОВГОРОД ВЕЛИКИЙ
  • ПАТРИСТИКА
  • СОБОРИ ВСЕЛЕНСЬКІ
  • ЦАМБЛАК ГРИГОРІЙ
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ВІТОВТ (ВІТАУТАС)
  • ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ
  • ЗАКОН СУДНИЙ ЛЮДЄМ

  • Пов'язані терміни:
  • ПИСЕМНІ ДЖЕРЕЛА
  • КАЛАЧОВ МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ
  • КЛІРИК ОСТРОЗЬКИЙ
  • КИРИЛО ТА МЕФОДІЙ
  • МАКСИМ
  • МАКСИМ ГРЕК
  • МІРИЛО ПРАВЕДНЕ
  • НОМОКАНОН
  • РУСЬКА ПРАВДА
  • РУСЬКА ТРІЙЦЯ
  • СОБОРНЕ УЛОЖЕННЯ 1649
  • СТАТУТИ ЦЕРКОВНІ
  • ТОМИЛЕНКО ВАСИЛЬ
  • УКРАЇНСЬКО-РУСЬКИЙ АРХІВ, СЕРІЙНЕ ПЕРІОДИЧНЕ ВИДАННЯ
  • ВАГИЛЕВИЧ ІВАН МИКОЛАЙОВИЧ
  • ЗАКОН СУДНИЙ ЛЮДЄМ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)