Бібліографічне посилання: Путро О.І.
НАМІСНИЦТВО [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Namisnytstvo (останній перегляд: 19.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці
НАМІСНИЦТВО
НАМІСНИЦТВО – 1) найвища адм.-тер. одиниця, впроваджена царським урядом у 1780–90-х рр. на тій території України, що входила до складу Російської імперії, на підставі загальнорос. "Установлення для управління губерніями" (1775). Зокрема, було утворено такі намісництва: на частині Слобідської України – Харківське намісництво (1780), на території колиш. Гетьманщини – Київське намісництво, Новгород-Сіверське намісництво і Чернігівське намісництво (1781–82); у Пд. Україні – Катеринославське намісництво (1784), Вознесенське намісництво (1795); в Правобережній Україні, після 2-го поділу Речі Посполитої (1793) – Ізяславське намісництво (від 1795 – Волинське намісництво), Брацлавське намісництво й Подільське намісництво. Вищою ланкою рос. адміністрації на території кожного Н. було намісницьке правління в кожному губернському місті на чолі з намісником, який призначався безпосередньо рос. монархом. За царським указом 1796 намісництва було ліквідовано і введено поділ країни на губернії; 2) орган місц. (крайового) управління, запроваджений 1849 в Австрійс. імперії, у т. ч. на підвладних їй західноукр. землях (у Галичині). З розпадом Австро-Угорщини восени 1918 й утворенням Західноукраїнської Народної Республіки намісництва було скасовано. |