7 грудня 1940 (субота)

7 December 1940
Social life, Personalities

Румунія. Ю.Русов написав листа В.Петріву про зміни в керівництві українською еміграцією в Румунії та про настрої різних поколінь українського громадянства. «На протязі останіх 50 років, — писав Русов, — на формацію окремих поколінь (людина формується головним чином між 14-21 роками) мали впливати народницькі ідеї 1870-их років — це наше найстаріше покоління, до якого належила і моя мати; потім слідують демоліберальні ідеї, в яких зросло і формувалося наше покоління, що мало в часи революції 1917 року понад 35 років; кінець ХІХго віку і початок ХХ –го визначається впливом демосоціалістичних ідей, з якими генерації, що мають нині коло 69 років, вступили в революцію 19051906 року і в час революції 1917 року (маючи 2835 років) будували державу, стоючи на грунті соціальних, соціалістичних ідей. Молодша за цю генерація (що має нині 4249 років) формувалася перед війною і в час війни і революції понесла найбільші втрати. По моїм спостереженням ці є під Совєтами непримиримими, хоч і сильно приборкані і понищені як вороги совітського режиму. Є серед них і переконані «старі комуністи». Цікавою є слідуюча генерація, яка почасти активно, почасти пасивно винесла війну і революцію. Це ті, що мають нині літ 35: на еміграції — це переважно аполітична генерація, яка більше цікавиться кар’єрою, наукою, власним забезпеченням. В совітах це є переважно «пропаща» генерація, яка не здібна до праці, повна сумбурних ідей ленінізму і яку слід вважати пробільшовицькою. Слідуюча група — цеті, щомають нині плюс мінус 28 років. Тут це та молодь, що складає кадри революційних націоналістів («на 105%»), а там досить завзятих більшовиків. Пригадаємо, що в часи війни і революції це були діти до 10ти років, які стали формуватися вже в нових умовах і тут і там. Ця генерація найлегше сприйняла готові формули, з одного боку, націоналістичні, з другого — комуністичні, і сама мало думає, мало працює, швидчи йде за тою чи другою течією. У нас це виявляється у сліпій безкритичній дисціпліні, доведеної до глупости... Дуже цікавою є генрація, що має нині 21, 22,... до 28-ми років. Це є думаюча і дуже свідома генерація, настроєна державницьки. На еміграції — це є хлопці приблизно віку мого сина і трохи старші. Їх не приваблює галасливі гасла. Вони бачуть хиби проводу, їх цікавить не націоналізм сам по собі, а Держава. Цікаво, що за моїми спостереженнями над совітськими хлопцями цього віку вони є вороги комуністичного ладу в Україні, ненавидять Москву у всіх її виявах і, незважаючи на дресуру з самого дитинства, є антикомуністи!» Попавши у європейські умови життя, вони у протилежність двом попереднім генераціям стараються якнайшвидше ознайомитися з новимі незнаним їм життям, прагнуть знайти працю і добре працюють, совітський строй згадують з жахом і дуже до діла указують його хиби. Дуже добре розуміють,щоголовне це є вороже і чуже (Московське) панування на Україні. Твердо вірють у створення української держави і у безпощадний реванш Москві». Ю. Русов, розповів, що йому як голові нового Комітету час від часу давали для улаштування на працю нових утікачів з України. Бессарабців та буковинців він не вважав «цікавим елементом», бо вони, на думку Руссова, «не могли зрозуміти чого це т.зв. «наші» забирають у них майно, арештовують навіть тих, що їм співчували, вивозять кудись і всячески удручають». Значно цікавішим здавалися Русову утікачі з Наддніпрянщині, які добре знають на власній шкірі «наших», знають від чого і від кого тікають і яким пояснювати зло Москви не треба. Руссов розповів про одного такого утікача — хлопця 22 років, який мав 8 класів «десятирічки», був «розвиненим і здібним, говорив доброю українською мовою. Він утік свідомо, бо «бачив як ми звільняли Галичину, де в сто раз ліпше як у нас». Він накинувся на книжки і поперше попросив Євангеліє: «Бо у нас про то не вільно навіть говорити», потім повний «Кобзар» Шевченка: «Бо у нас сильно цензурований навіть «Заповіт». Наддніпрянець «проковтнув» всі Квартальники Вісника: «... от кола кого ми би всі з’єдналися. «Є багато слів і виразів, — казав він, — які я не знаю і не розумію, але головна думку це ж те, про що я думав і дома і тут у в’язниці». «Цікаво, що 105% буковинців, — відзначив Руссов, — читали Донцова з примусу по кілька сторінок обов’язково (!) на тиждень і ні черта не зрозуміли, або зрозуміли все догори ногами». Дописувач розповів у листі як Наддніпрянець вступив у спір з одним тутешнім хлопцембольшевізаном і дуже здивувався, що «єсть тут такІ дурні, що не знають, що там робиться, ще мене беруться учити; та нас там цьому вчать 20 літ і ми віримо, хоч і не знаємо, як тут у вас живуть, а він мені каже, що в Совітах Україна і всі народи свободні! Каже, що нас німець буде визискувати, а то не знає, що там народ просто виморюють, я ж знаю, якій є голод, а йому добре тут говорити: все має і одежу, і їжу, і свободу, а каже що Совіти на Україні рис розводять; а ми не то рису і хліба такого, як тут у тюрмі дають не бачимо. Він мені каже, що Україна може жити лише у Союзі, а не знає того, що там нас українців зводять до якогось племені мужиків, учать, що наша мова це другорядна, що культура є лише всесоюзна, що є лише одно Советское Атечество»... Каже, що совіти мусять зброїтися, бо кругом вороги тому і нема одежі, їжі; та ж всі зброються, але мають і зброю... і люде не голодають»...
Українська політична еміграція 1919-1945:: Документи і матеріали. — К.: Парламентське вид-во, 2008. — С.632-633.