Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

13-16 травня (30 квітня – 3 травня) 1918 (понеділок-четвер)

В околицях Києва нелегально відбувся з’їзд УПСР. Його праве крило було готове до компромісу з гетьманською владою. Ліві шукали шляхи до порозуміння з більшовиками. Останні від назви свого нелегального органу “Боротьба” дістали назву “боротьбисти”. Через арешти і переслідування з’їзд виявився нечисленним, прийняття рішень ускладнювало і те, що учасники практично розкололися навпіл. Праві, вважаючи революцію закінченою, кликали до роботи по організації мас, піднесення їхньої культурної та національної свідомості в умовах легального чи напівлегального існування партії. Вони готові були навіть взяти участь у майбутній Державній раді, якщо вона буде створена гетьманом. Вони підтримали також пропозицію про “дружнє співділання соц.-рев., соц.-дем. і соц.-федералістів в цілях передачі влади в українські руки”. Лівиця УПСР наполягала на тому, що революція закінчена і тому першочерговим завданням є роз’яснення соціально-економічних питань. Лівиця протестувала проти “національно-державницької та еволюційної” політики правого крила партії, проти підміни нею класової боротьби трудящих культурницькою аполітичною роботою “верхів” партій, закликала до підпільної діяльності по організації збройного повстання робітників і селян проти гетьмана. Незначною більшістю голосів пройшла резолюція правих, але до ЦК УПСР обрали переважно представників лівого крила, які, ігноруючі загальні ухвали з’їзду, вдалися до реалізації власних ідей. Можливості до порозуміння вичерпалися і праве крило утворило Тимчасовий організаційний комітет центральної фракції УПСР, який запропонував скликати новий з’їзд партії. Розкол українських есерів завершився.
Христюк П. Українська революція. Замітки і матеріали до історії української революції 1917-1920 рр. – Т.3. – 192 1. – С.19; Гриценко А. Політичні сил

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)