Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

2 червня (20 травня) 1918 (неділя)

П.Скоропадський затвердив ухвалений Радою міністрів, “Закон про порядок складання законопроектів, внесення їх до Ради міністрів, розгляд у Раді, затвердження їх і про форми і порядок оголошення законів”. Закони розроблялися у відповідних міністерствах чи державній канцелярії і вносилися до Ради міністрів через цю канцелярію за підписом міністра і посвідченням директора департаменту. Проекти подавалися у 20 примірниках (для кожного члена Ради міністрів). Державний секретар міг подавати у письмовій формі свої зауваження і побажання. При обговоренні на засіданнях Ради міністрів вівся журнал. Закон остаточно посвідчував державний секретар. Після затвердження гетьманом законопроекти ставали законами і надсилалися у державну канцелярію і для оголошення до Генерального суду (останній відав виданням “Державного вістника”). 27 травня 1918 р. тимчасово, до реформи Генерального суду, оголошенням законів відала державна канцелярія. Закон Центральної ради від 17 листопада 1917 р. про тимчасовий розпорядок публікації законів касувався.
Державний вістник. – 1918. – 9 червня.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)