Бібліографічне посилання: Собчук В.Д.
МАЛИНСЬКИЙ (Єло-Малинський) Данило Матвійович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Malinsky_D_M (останній перегляд: 29.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці
МАЛИНСЬКИЙ (ЄЛО-МАЛИНСЬКИЙ) ДАНИЛО МАТВІЙОВИЧ
|
МАЛИНСЬКИЙ (Єло-Малинський) Данило Матвійович (бл. 1594 – бл. 1656) – укр. шляхтич, громад. діяч, фундатор монастирів. Н., імовірно, у м-ку Вербоє Кременецького повіту Волин. воєводства (нині с. Верба Дубенського р-ну Рівнен. обл.). Гніздом роду Єло-Малинських герба "П'ятирог" було с. Малин Луцького повіту (нині село Млинівського р-ну Рівнен. обл.), але 1549 дід Данила Михайло Дашкович Єлович-Малинський придбав у Кременецькому повіті маєток Вербоє, в якому 1564 осадив однойменне містечко, і став кременецьким повітником, а наприкінці життя зайняв тут уряд господарського маршалка (1565–72). Батько – Матвій Єло-Малинський – відомий за джерелами з 1571, тривалий час був одним із королів. секретарів (1592–1602), восени 1596 їздив разом із Лаврентієм Древинським послом Берестейського правосл. церк. собору до польс. короля Сигізмунда III Ваза; за поділом із братами Остафієм і Василем отримав замочок і містечко Вербоє та села Вербоє, Богданівка, Турія, Тур'янка, Білогородка й Стовпець, розташовані компактною групою в Кременецькому повіті; у тестаменті (заповіті), складеному 12 листоп. 1602 в замку Вербоє, заповів поховати його "подле закону греческого". Мати – Марина або Маруша Степанівна Боговитинівна-Шумська – шляхтянка Кременецького повіту, доводилася батькові другою дружиною, вийшла заміж 1589, після смерті чоловіка доживала віку вдовою. Батьків брат Остафій (у чернецтві Євгеній) 1589 обраний на шляхетському сеймику в Луцьку одним із депутатів комісії для поправки статуту (див. Статути Великого князівства Литовського), деякий час займав уряд луцького гродського судді (див. Гродський суд), потім луцького підстарости; на поч. 17 ст. включився в реліг. боротьбу, зокрема 1603 підписав у Любліні (Польща) відому заяву частини шляхти на підтримку унії церковної правосл. церкви з католицькою, а наприкінці життя став унійним Луцько-Острозьким єпископом (1607–20). 1606/07 Данило Єло-Малинський вписався разом із старшим братом Олександром в альбом студентів Замойської академії. На чолі сотні вершників, споряджених власним коштом, узяв участь у Хотинській війні 1621. 1628 номінований волин. хорунжим, того ж року побував у прусській експедиції у війні Речі Посполитої проти Швеції за Прибалтику. 1632 брав участь в елекційному сеймі (див. Вальний сейм). 1634 очолював гусарську корогву в російсько-польській війні 1632–1634. 1649 став белзьким каштеляном. Брав зі своєю сотнею участь у Берестецькій битві 1651. Через передчасну смерть брата М. отримав майже всю спадщину батьків (с. Богданівка, нині село Корецького р-ну Рівнен. обл.; становило придане сестри Єви), половину спадщини батькового брата Василя (м-ко Глухи або Новомалин (нині село Острозького р-ну) та села Старі Глухи, Івачків (нині село Здолбунівського р-ну), Болотківці, і частину с. Ляхів (нині с. Кутянка, обидва Острозького р-ну; усі Рівнен. обл.; 1619) та половину в спадщині материної сестри Катерини, яка в 2-й пол. 1630-х рр. складалася із сіл Степанівка (нині село Здолбунівського р-ну), Велика Боложівка, Мала Боложівка (нині с. Боложівка) та третини с. Літовища, а власними силами придбав у родичів по матері села Кути і Залужжя (усі нині села Шумського р-ну Терноп. обл.). Володіння становили три комплекси, центрами яких були Вербоє, Глухи і Шумськ. Спочатку резиденцією М. був замок Вербоє, а пізніше – замок у маєтку Глухи або Новий Малин (нині с. Новомалин Острозького р-ну Рівнен. обл.). До кінця 1-ї третини 17 ст. М. залишався прихильником правосл. церкви і 1633 спільно з Лаврентієм Древинським виклопотав у польс. короля Владислава IV Ваза привілей на заснування в Кременці Богоявленського братського монастиря зі школою, друкарнею і шпиталем (див. Кременецький Богоявленський монастир) та придбав для нього відповідну ділянку землі. Далі перейшов у табір прихильників Берестейської церковної унії 1596. 18 берез. 1637 разом із дружиною заснував у своєму м-ку Шумськ при церкві св. Трійці, де булла протопопія пресвітерів усіх його маєтків, унійний василіанський монастир (див. Василіани), передав його ігумену Йосафатові (Бокію), під нагляд якого віддав священиків у всіх своїх маєтках із правом призначити їх, візитувати, судити й звільняти (з умовою погоджувати звільнення й призначення з власником маєтків та луцьким унійним владикою), і взяв на себе обов'язок спорудити муровану церкву. У заповіті згадує францисканський монастир (див. Францисканці) в м-ку Шумськ, який також з'явився з його участю. Дружиною М. булла шляхтанка Галжбета Вельгорська, з якою він одружився 1620 і прожив до кінця життя. Єдиний син Казимир, згаданий 1647, помер ще за життя батька, тому спадкоємцями були внуки. |