Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

4 серпня 1921 (четвер)

Харків. Політбюро ЦК КП(б)У затвердило директиви по боротьбі з бандитизмом (повстанським селянським рухом. – Авт.). Накреслено систему попереджувальних заходів. По-перше, шляхом залучення до боротьби з бандитизмом незаможних селян та середняків через впровадження інституту п’ятихатних та десятихатних, а також інституту особливих відповідальних осіб, що призначалися за класовою приналежністю, як відповідальні за дотриманням революційного порядку. А, по-друге, завдяки покладанню в “бандитських” районах [районах селянських повстань. – Авт.] відповідальності за попередження виступів “бандитів” та їх постачання вояками та матеріальними заходами на ті верстви села, які були основною опорою бандитизму („куркульство”).
ЦДАГО України, Ф. 1, оп. 6, спр. 13, арк. 40 зв.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1921: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 289 с. - ISBN 966-02-3607-7