Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

Грудень 1965

І.Дзюба надіслав лист ЦК КПУ, Раді міністрів УРСР з приводу масових арештів інтелігенції. Вказуючи на численні арешти, обшуки й допити серед української молоді та наводячи низку фактів про заборону організовувати культурні вечори, покарання за святкування національних свят, він висловлював тривогу з цього приводу і вимагав публічності й гласності, офіційних пояснень з приводу арештів української інтелігенції. І.Дзюба висловлював впевненість, що “ця тривога, якою переймається дедалі ширше коло української молоді, є неминучим наслідком серйозних порушень національної політики, точніше – цілковитої ревізії ленінської політики партії, ревізії, що її здійснив у тридцяті роки Сталін і продовжував Хрущов в останнє десятиліття”. До листа було додано його матеріали на тему “Інтернаціоналізм чи русифікація?”.
Культурне життя в Україні. Західні землі. (Документи і матеріали). – Т.2. 1953-1966. – Л.,1996. – С.652-658.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1961-1975: Довід. вид . Ч. 1. 1961-1965. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 293 с. - ISBN 966-02-3607-7