Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

Серпень 1947

Журнал “Більшовик України” надрукував редакційну статтю “До кінця ліквідувати буржуазно-націоналістичні перекручення історії України” з приводу постанови ЦК КП(б)У “Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР”. Зазначено, що, незважаючи на тридцятирічне існування, Інститут історії України не розробив і не видав “науково витриманої”, марксистсько-ленінської історії України. Його праці, випущені як перед війною, так і в роки війни, зокрема “Короткий курс історії України” під редакцією С.Білоусова, К.Гуслистого, М.Петровського, М.Супруненка, Ф.Ястребова; “Нарис історії України” під редакцією К.Гуслистого, Л.Славіна, Ф.Ястребова; перший том “Історії України” під редакцією М.Петровського – складені в антимарксистському дусі і містили у собі грубі політичні помилки та перекручення буржуазно-націоналістичного характеру. Основною помилкою авторів праць з історії України вважалося те, що вони розглядали її ізольовано від історії російського, білоруського та інших народів СРСР, додержуючись у цьому питанні “націоналістичних настанов” “Історії України-Руси” М.Грушевського. “Найяскравішим фактом прояву націоналізму”, особливо кінця ХІХ і початку ХХ ст., визнано ігнорування істориками впливу “найважливіших революційних центрів – Москви, Ленінграда, Баку, Тбілісі – на революційну боротьбу українського народу за соціальне і національне визволення”. Інститут не робив спроб підготувати марксистсько-ленінську історіографію України. “Неблагополучний” стан справ в Інституті негативно позначався на викладанні історії України у вищих навчальних закладах і середніх школах, оскільки викладачі користувалися літературою, “буржуазно-націоналістичного характеру”, яку випускав Інститут. ЦК КП(б)У відмітив, що “значні політичні помилки” мали місце внаслідок незадовільного керівництва ідеологічною роботою в Інституті з боку управління пропаганди і агітації ЦК КП(б)У.
Більшовик України. – 1947. – №8. – С. 1-10.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1946-1960: Довід. вид . Ч. 1. 1946-1953. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. – 3-287c. ISBN 966-02-3607-7