Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

Михайло Гаухман. Перший ювілей HISTORIANS.IN.UA. Ч. 2. Прикмети історичних фобій

У перші роки існування Інтернет-порталу HISTORIANS.IN.UA найбільш дискусійною темою було становище української історіографії. До цього питання я звернувся в першій частині цього «ювілейного» есею. В останні два роки надзвичайно високої температури досягають обговорення питань історичної політики та національної пам’яті, що відбивається й на дискусіях «гісторіансів». Причому це властиво не тільки для України, а й для наших сусідів на сході та заході. Іноді розпал пристрастей роблять спалахи суспільного занепокоєння історією подібними до масових фобій. Адже до великої гри з трагічною історією долучаються політичний популізм і медійні кампанії. Спробую розібратись із цим явищем на прикладах останнього десятиліття...

Детальніше: http://www.historians.in.ua/index.php/en/avtorska-...