Відділ історії української революції 1917-1920 рр.

кім.520 тел.:229-84-32

1.	ВЕРСТЮК Владислав Федорович	зав.відділом, д-р іст.наук
2.	ПИРІГ Руслан Якович	гол.наук.співр., д-р іст.наук
3.	БОЙКО Олена Дмитрівна	пров.наук.співр., канд.іст.наук
4.	ОСТАШКО Тетяна Сергіївна	ст.наук.співр., канд.іст.наук
5.	ХМІЛЬ Іван Васильович	ст.наук.співр., канд.іст.наук
6.	КУДЛАЙ Олександра Борисівна	наук.співр., канд.іст.наук
7.	БАСАРА Галина Богданівна	наук.співр., канд.іст.наук
8.	ЛУПАНДІН Олексій Ігорович учений секретар	мол.наук.співр.

Відділ створено у структурі Інституту в жовтні 1960 р. З 1995 р. останній має назву: відділ історії Української революції 1917-1920 рр. Першими його завідувачами були академіки М.І.Супруненко (до 1984 р.) й Ю.Ю.Кондуфор (до 1994 р.). З 1994 р. відділ очолює доктор історичних наук В.Ф.Верстюк.

За радянських часів наукові розробки вчених відділу здійснювалися виключно в жорстких рамках офіційної радянської історичної науки, з класових позицій, витриманих у дусі партійної ідеології.

Вже у 1989 р. в умовах інтелектуальної й ідеологічної перебудови співробітники відділу підготували та опублікували в періодичній пресі кілька статей, які були першими спробами переосмислення старої схеми вивчення історії революції. Подальшого розвитку воно набуло у наступні роки.

Перегляд пріоритетів науково-дослідної діяльності, переорієнтація її насамперед на вивчення історичних подій саме в Україні знайшли своє відображення у кардинальній зміні тематики відділу. Революційні події української історії були практично не вивченими. Радянська історіографія не визнавала за ними національного і загалом осібного характеру, трактуючи їх виключно як продовження революційних подій у Росії, як підготовку й проведення більшовиками єдиної соціалістичної революції. Все, що виходило за межі радянської історичної парадигми, не підлягало конкретно-історичному вивченню.

Робота над темою “Ради, Центральна Рада, Директорія: цілі, методи, лідери протиборствуючих сторін (1917-1920 рр.). Порівняльний аналіз” (строки виконання 1990-1993 рр.) мала перехідний характер. Перед колективом співробітників відділу постало складне завдання - переосмислити фундаментальні підвалини радянської історичної науки та виробити нові підходи й концепції щодо дослідження політичного, державного і соціального устрою в Україні в означений період.

Передбачалось, перш за все, об'єктивно і всебічно дослідити недостатньо вивчені складні політичні процеси в Україні періоду революції та громадянської війни, які раніше замовчувалися або трактувались згідно з певними схемами, дати порівняльну характеристику еволюції різних форм політичної влади, підвести практично-аналітичні підсумки вітчизняної історіографії з вказаних проблем.

Уперше розпочато розробку ряду актуальних національних аспектів революції, а також проблем боротьби за владу, політичних і соціальних перетворень в Україні.

Вчені відділу брали участь у численних конференціях, “круглих столах”, дискусіях, на яких дебатувалися проблеми перебудови історичної науки, пошуки нових підходів до вивчення революційних явищ. Згаданий процес переосмислення старих проблем на початку 90-х рр. набирав швидкість, але значною мірою був спонтанним та суперечливим. Здебільшого він мав форму заповнення “білих плям”. Проте вже в той час було досягнуто певних успіхів у переосмисленні політики “воєнного комунізму”, селянського повстанського руху, розпочалися дослідження історії Центральної Ради і Директорії.

Вищеназваною темою було охоплено цілу низку наукових питань, висвітлення яких мало вагоме значення для розуміння політичних процесів в Україні 1917-1920 рр. з точки зору їх впливу на соціально-політичні сили на різних етапах революції. Переважна більшість розробок стосувалася питань боротьби за владу, національно-визвольного руху, його соціальної й політичної бази, військового та державного будівництва, альтернатив розвитку України після повалення самодержавства, шляхів відродження національної свідомості українського народу.

Виконання згаданої теми заклало основи для вдосконалення досліджень, розв’язувало широке коло важливих проблем соціальної й політичної історії України періоду революції, конкретизувало наукові уявлення про закономірність суспільних процесів.

Найважливішими результатами роботи над темою були індивідуальні монографії І.В.Хміля “Аграрные преобразования на Украине 1917-1920 ггю” (1990), В.Ф.Верстюка “Махновщина: селянський повстанський рух в Україні в 1918-1921 рр.” (1991), О.П.Реєнта “Рабочий класс Украины. 1917-1920 гг. Социально-экономические изменения” (1992), А.П.Гриценко “Політичні сили в боротьбі за владу в Україні (кінець 1917 – початок 1919 рр.)” (“Історичні зошити”, (1993), Д.Б.Яневського (у співавторстві) “Конституційні акти України. 1917-1920. Невідомі конституції України” (1992). Проміжні результати досліджень було опубліковано в 42 наукових статтях 7 брошурах, 4 статтях у періодиці. У цілому обсяг публікацій по темі становив 142,8 др.арк.

Рішучий поворот у бік формування сучасної концепції історії української революції відбувся з відкриттям 1994 р. теми “Національно-державне будівництво в Україні. 1917-1920 рр.” (термін розробки 1994-1996 рр.).

Основними напрямками роботи над темою були: розгортання археографічної роботи з документами, які за радянських часів перебували на спецзберіганні, з метою видання збірників документів і матеріалів, написання монографій, розділів до колективних наукових праць, статей та серії препринтів.

Звернення до тематики національно-державного будівництва в Україні 1917-1920 рр. зумовлювалося перш за все необхідністю розв'язати широке коло важливих концептуальних проблем Української революції, соціально-економічної й політичної історії краю 1917-1921 рр., які довгий час замовчувалися, не отримали історично- об’єктивного і повного відображення в історичній літературі.

У центрі уваги дослідження були: аналіз основних тенденцій розвитку української державності, характеристика соціально-політичних сил на різних етапах української революції, процеси боротьби за владу, взаємовідносини держави й армії, зовнішньополітичні аспекти діяльності українських урядів, національно-культурний рух тощо.

У підготовлених науковцями відділу працях давалася характеристика Центральної Ради з точки зору переоцінки її ролі в історії української державності, визначалися фактори, що зумовили еволюцію її позицій від федеративних гасел до повної незалежності, обгрунтовувалися зовнішньополітичні стратегії урядів УНР та Української Держави 1918 р. відповідно до їх програм відродження державного суверенітету, розглядалися питання соціально-політичних альтернатив розвитку України після повалення самодержавства, проблеми й шляхи національного відродження українського народу, піднесення державницького руху і його соціальної бази, давалася оцінка партіям та громадським організаціям України за умов загострення загально-політичної кризи.

Найвагомішим наслідком роботи відділу над темою стало завершення роботи над корпусом документів Центральної Ради й підготовка на його основі документального збірника загальним обсягом близько 100 др. арк. Перший том його опубліковано в 1996 р., другий – у 1997 р. В цьому збірнику вперше у вітчизняній і зарубіжній історіографії вміщено найповніший масив документів, які всебічно висвітлюють створення та діяльність Центральної Ради на тлі загальної соціально-політичної ситуації в краї доби національно-визвольних змагань.

Крім того, в розглядуваний період було опубліковано: збірник документів “В.Липинський. З епістолярної спадщини” (упорядники Т.С.Осташко, Ю.І.Терещенко (1996); монографії Реєнта О.П. “Українська революція і робітництво. Соціально-політичні та економічні зміни. 1917-1920 рр.” (1996), Верстюка В.Ф. і Пирога Р.Я. “М.Грушевський: коротка хроніка життя та діяльності” (1996); брошури: Реєнта О.П. “З'їзд поневолених народів. 8-15 вересня (21-28 вересня за н.ст.) 1917 р.” // “Історичні зошити” (1994), Хміля І.В. “На шляху відродження української державності. Український національний конгрес-з’їзд. 6-8 квітня 1917 р.” // “Історичні зошити” (1994), Лупандіна О.І. “Українсько-російські мирні переговори 1918 р.” // “Історичні зошити” (1994), Гриценко А.П. “Політичні сили в боротьбі за владу в Україні”. Рік 1919 // “Історичні зошити” (1996). Наукові результати плідної роботи в дослідженні теми було, зокрема, опубліковано у збірнику “Центральна Рада на тлі української революції” (1996). До нього ввійшли тези виступів співробітників відділу на науково-теоретичних читаннях в Інституті історії України, що були підготовлені та проведені відділом історії Української революції.

Крім двох збірників документів, 4 монографій (3 в співавторстві), 1 наукового збірника, вченими відділу було надруковано 6 розділів у колективних працях, 6 брошур, 16 статей у наукових журналах й іншій періодичній пресі. В цілому обсяг публікацій по темі становив 214, 65 др.арк.

Подальшим кроком у розробці проблематики відділу стала науково-дослідна тема “Загальні закономірності та регіональні особливості української революції” (строк розробки 1997-1999 рр.). Її метою було принципове з’ясування сутності феномена української революції, історіографічне відтворення найголовніших подій останньої, відображення загальних закономірностей і регіональних (Правобережжя, Лівобережжя, Півдня) особливостей її розвитку, тісного переплетення національних та соціальних мотивів.

Наукова доцільність виконання даного проекту була очевидною, оскільки ні вітчизняною, ні західною історичною наукою не проводилося фундаментального вивчення ні закономірностей, ні особливостей української революції. Фактично ця проблема залишалася невідомою для світової історіографії, яка здійснювала в цьому напрямі лише спорадичні кроки.

Основний акцент у розробці розглядуваної теми було зроблено, по-перше, на виявленні нових, ще не введених до наукового обігу фактичних матеріалів і архівних документів, які дозволяли б принципово подолати деформовані радянською історіографією уявлення про специфіку революційних подій в Україні, відтворити їх об’єктивно, а по-друге, – на концептуальному узагальненні історії визвольної боротьби.

Спеціальному дослідженню було піддано ряд аспектів теми, зокрема історії створення та діяльності Центральної Ради, розвитку українського національно-визвольного руху в окремих регіонах, а також діях російської армії. Особлива увага зверталася на діяльність політичних партій та культурно-освітній рух.

Головна ідея дослідження полягала в тому, щоб у процесі роботи довести, що революційні події в Україні на відміну від російських мали осібний характер, який було зумовлено рядом різних причин: етнонаціональним складом населення, геополітичним фактором, специфікою економіки та культури й ін. Українська революція мала відмінну від російської схему розвитку. Наслідком її стало відновлення державності у формі УНР. З іншого боку, дослідження проблеми вимагало з’ясування окремих, місцевих особливостей розвитку революції.

Проведені співробітниками відділу дослідження з попередніх тем за 1991-1996 рр. свідчили про специфіку розвитку революції в різних регіонах України, що у свою чергу створювало передумови до масштабного вивчення цієї проблеми.

Реалізація дослідження з вказаної тематики проводилася не тільки в напрямку підготовки до друку археографічних видань та хроніки подій періоду української революції. Співробітники відділу працювали над написанням монографій, брошур, статей до різних наукових видань. Проміжні результати їх досліджень знайшли своє відображення у виступах на наукових конференціях.

В означений період з розроблюваної тематики вийшли з друку 3 збірники документів: “Українська Центральна Рада. Документи і матеріали”. Т.2. (1997), “Українсько-російські переговори у Москві (січень-лютий 1919 р.)” – (1996), “Мирні переговори між Українською Державою та РСФРР 1918 р. Протоколи і стенограми пленарних засідань” (1999), монографія Т.С.Осташко (у співавторстві) “Український патріот династії Габсбургів” – (1999), навчальний посібник В.Верстюка “Українська Центральна рада” (1997), Біографічний довідник “Діячі Української Центральної Ради” (1998), 3 брошури А.П.Гриценко: “Політичні сили в боротьбі за владу в Україні. Рік 1919”, “Політичні сили в боротьбі за владу в Україні. Рік 1920”, “Діяльність українських організацій на теренах Росії за доби Центральної Ради”, які вийшли з друку в “Історичних зошитах” (1996, 1997, 1999). Було опубліковано також тези виступів співробітників відділу на науковій конференції “Українська Центральна Рада і український державотворчий процес”, а також понад 38 статей, розділів у колективних працях тощо. Загальний обсяг друкованої продукції відділу по темі становив 160 др.арк.

З початку 2000 р. відділ працює над розробкою нової теми: “Державні інституції УНР: становлення та діяльність” (термін розробки 2000-2002 рр.).

Протягом 2002 р. відділ опублікував: 2 збірники документів, збірник наукових статей, брошуру і 18 статей у збірниках, журналах та періодиці загальним обсягом біля 152 (151,56) др. арк.

За 2003 рік співробітники відділу видали: нарис обсягом 10 др. арк. І 19 наукових статей обсягом 24,5 др. арк., загальний обсяг складає біля 35 др. арк.

На протязі 2004 року опубліковано 2 монографії, 2 персоналії, 22 наукові статті загальним обсягом 76 др. арк.

Дослідження запропонованої теми є органічною частиною загальної проблематики відділу й полягає у всебічному вивченні державних структур Української Народної Республіки, їх функцій, механізмів взаємодії та конкретної діяльності, впливу на соціальні процеси. Необхідно також з’ясувати суспільно-політичні механізми творення демократичної влади в екстремальних умовах революції.

У 2003 р. вийшли з друку “Український національно-визвольний рух. Березень – листопад 1917 року: Документи і матеріали. – К., 2003. – 1024 с. та “Енциклопедія історії України”. Том 1. – А.-В. – Київ. – 685 с.

Отже, за чотирнадцять років існування незалежної України тематика досліджень відділу зазнала принципових змін. Було зроблено рішучий поворот від парадигми Великої Жовтневої соціалістичної революції до створення сучасної концепції історії Української революції. Ця остання стала загальновживаною в історичній науці, широко висвітлюється у працях з історії України. Її окремі аспекти нині активно розробляються вітчизняними і зарубіжними істориками. Найважливіші положення нової схеми вивчення історії революції в Україні відбито у публікаціях співробітників відділу.

Найближчі перспективи наукової діяльності останнього лежать у царині археографічної роботи, підготовки серії збірників документів, створення на їх підставі синтетичної підсумкової праці з досліджуваної тематики.

З 2001 р. відділ започатковував видання неперіодичного збірника статей “Українська революція”.

Протягом 4 з половиною десятиліть існування (з 1960 р.) в ньому працювали академіки М.І.Супруненко та Ю.Ю.Кондуфор, доктори наук – М.А.Рубач, П.П.Гудзенко, А.В.Лихолат, А.П.Гриценко, Є.М.Скляренко, Ю.М.Гамрецький, Ю.І.Терещенко, О.П.Реєнт; кандидати наук – В.Д.Калита, І.Т.Кулик, Ж.П.Тимченко, О.Й.Щусь, В.М.Устименко, Д.Б.Яневський.

Нині у відділі працює 8 наукових співробітників: завідувач, професор, доктор історичних наук В.Ф.Верстюк, головний науковий співробітник, доктор історичних наук Р.Я.Пиріг, провідний науковий співробітник, кандидат історичних наук Бойко О.Д., старші наукові співробітники, кандидати наук І.В.Хміль, Т.С.Осташко, наукові співробітники, кандидати історичних наук О.Б.Кудлай, Г.Б. Басара молодший науковий співробітник О.І.Лупандін, ст. лаборант відділу Д.М.Купець, аспірантка 3-го року навчання Л.В.Шеставецька.

За весь розглядуваний період співробітники відділу захистили 7 докторських дисертацій: А.В.Лихолат (1963), Є.М.Скляренко (1969), Ю.М.Гамрецький (1976), А.П.Гриценко (1979), Ю.І.Терещенко (1988), В.Ф.Верстюк (1993), О.П.Реєнт (1996) і 12 кандидатських: Ю.М.Гамрецький (1963), Ж.П.Тимченко (1965), В.Д.Калита (1966), Ю.І.Терещенко (1971), І.В.Хміль (1974), В.Ф.Верстюк (1979), О.П.Реєнт (1982), О.Д.Бойко (1983), В.М.Устименко та Д.Б.Яневський (1988), Т.С.Осташко (1989), О.Б.Кудлай (1997).