Відділ історико-краєзнавчих досліджень

кім. 523, тел. 278-54-65

кім. 212, тел. 278-53-05

1.	ГОРБИК В’ячеслав Олександрович	зав. відділом д-р іст. наук, професор
2.	ДЕНИСЕНКО Галина Григорівна	ст. наук. співр., канд. іст. наук
3.	КАТАРГІНА Тетяна Іванівна	ст. наук. співр., канд. іст. наук
4.	КОТ Сергій Іванович	ст. наук. співр., канд. іст. наук
5.	ПІСКОВА Елла Миколаївна	ст. наук. співр., канд. філ. наук
6.	ФЕДОРОВА Лариса Данилівна	ст. наук. співр., канд. іст. наук
7.	ГАВРИЛЮК Лариса Олексіївна	учений секретар наук. співр., канд. іст. наук
8.	СКРИПНИК Петро Ілліч	наук. співр., канд. іст. наук
9.	БОНДАРЕНКО Раїса Іванівна	мол. наук. співр.
10.	КОВПАНЕНКО Наталія Григорівна	мол. наук. співр.
11.	ДУБИЧ Любов Володимирівна	ст. лаборант
12.	ОМЕЛЬЧУК Тетяна Миколаївна	лаборант 1-ї кат.
13.	ДЕМИДЕНКО Ольга Олександрівна	аспірантка
14.	КОРНІЄНКО В’ячеслав Васильович	аспірант (заочн.)

Значну роль у збереженні й відродженні історичної пам’яті, багатовікових традицій українського народу відіграє історичне краєзнавство. Воно покликано вивчати історичні процеси, виявляти та пояснювати специфіку, особливості історичних явищ у різних регіонах України. Через призму дослідження подій в окремих місцевостях історичне краєзнавство сприяє глибокому і всебічному вивченню загальних процесів.

Дослідженням цих проблем активно займалися краєзнавці України у перші десятиліття ХХ ст. Історичне краєзнавство як галузь науки й громадський рух поступово занепадає зі зміцненням та утвердженням тоталітарної системи. Воно вважалося другорядною дисципліною, його видатних представників нерідко звинувачували в націоналізмі, багатьох з них було репресовано. З часу “відлиги” з’явилася потреба не лише у більш правдивому висвітленні історичних процесів, а й у зображенні їх у всій складності та різноманітності. В Україні активізувалася робота над працями з історії міст і сіл, фабрик, заводів, колгоспів, музеїв щодо збереження пам’яток історії й культури.

Незважаючи на досить активну діяльність громадських організацій і перш за все Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, в республіці не існувало науково-дослідницького центру з історичного краєзнавства. Творча громадськість пропонувала створити такий осередок. Враховуючи ці пропозиції, у 1979 р. в Інституті історії Академії наук УРСР був створений відділ історико-краєзнавчих досліджень. На відділ покладалися завдання розробки теоретичних проблем історичного краєзнавства, науково-методичного керівництва підготовкою праць з історії міст і сіл, фабрик, заводів, колгоспів, радгоспів, вивченням пам’яток історії й культури України, складанням їх багатотомного “Зводу”, узагальненням досвіду діяльності історичних музеїв, виробленням рекомендацій щодо видання історико-краєзнавчої та туристичної літератури.

Ініціатором створення відділу історико-краєзнавчих досліджень і першим його завідувачем був відомий державний та громадський діяч, академік АН УРСР, голова Українського товариства охорони пам’яток історії й культури П.Т. Тронько. Серед перших його співробітників — д.і.н. Є.М. Скляренко, к.і.н. Г.Г. Денисенко, С.З. Заремба, О.І. Лугова, Г.І. Серебряков, В.Ф. Сокуренко, Є.П. Талан, канд. мистецтвознавства В.І. Тимофієнко, науковці — Р.І. Бондаренко, Г.А. Вербиленко, І.І. Гомоляка, Т.Ф. Григор’єва, Ю.З. Данилюк, Т.І. Катаргіна, О.Д. Кузьмінська, С.А. Ничкало, М.Я. Пєтухов, В.К. Сподаренко, Л.В. Соляник, Л.В. Шевченко та ін.

Згодом Інститут зазнав структурних змін. У 1983 р. на базі відділу було створене відділення історико-краєзнавчих досліджень, яке складалося з відділу наукового забезпечення “Зводу пам’яток історії й культури” (керівник відділення і відділу — академік П.Т. Тронько) та відділу історичного краєзнавства (керівник — доктор історичних наук В.О. Горбик). Пізніше було утворено робочу групу з підготовки поданого “Зводу” (керівник — В.І. Тимофієнко, згодом — В.О. Горбик). Ці зміни активізували дослідження з історико-краєзнавчої проблематики.

З часу утворення відділу було проведено значну роботу по вивченню пріоритетних актуальних тем, здійснено масштабну працю по координації історико-краєзнавчих досліджень. Його співробітники зосередили зусилля на науковому вирішенні двох проблем — історичного краєзнавства й пам’яткознавства. Вони працювали зокрема над написанням колективних праць, насамперед з історії виробничих колективів — заводів і колгоспів.

Завдяки напруженій роботі було підготовлено і опубліковано у 1986 р. колективну працю про одне з найбільш потужних та відомих підприємств України “История завода “Арсенал” имени В.И. Ленина” (обсягом 50 др. арк., відповідальний редактор — П.Т. Тронько). Свій відлік завод почав з 1764 р. з майстерень по ремонту зброї. Історія країни знайшла своє відображення в історії підприємства, долях його робітників. В авторському колективі співпрацювали науковці Інституту, ветерани заводу, викладачі вузів. Під час підготовки книги було опрацьовано значний архівний матеріал із сховищ Москви, Ленінграда, Києва, Воткінська, використано фонди музею заводу, спогади його працівників, матеріали багатотиражки. Ця праця зробила гідний внесок в історію підприємств України.

Важко і суперечливо розвивалося сільське господарство України. Проблеми, які стояли перед колективними господарствами, з часом викликали дедалі більший інтерес у науковців. Не залишились осторонь їх уваги дослідження процесів, що відбувались в сільському господарстві. Співробітники відділу історичного краєзнавства, маючи досвід співпраці з виробничими колективами, підготували й видали у 1986 р. книгу “Історія колгоспу “Здобуток Жовтня” (15 др. арк., відповідальний редактор — П.Т. Тронько). До роботи, крім науковців відділу, були залучені ветерани праці, спеціалісти колективного господарства. Внаслідок вивчення матеріалів архівосховищ Черкас, Києва, Москви, поточного архіву колгоспу, спогадів ветеранів, періодичної преси авторському колективу вдалося розкрити перед читачем сторінки життя цього передового господарства.

В Україні дедалі ширше розгортався краєзнавчий рух. Його осередки активно діяли у містах, селах, виробничих колективах, вузах, школах. Сотні авторів писали про свій край, публікували цікаві, невідомі раніше матеріали. Виникла нагальна потреба в узагальненні проблем, які стояли перед краєзнавчим рухом, аналізі праць дослідників місцевої історії. Саме ці питання знайшли своє відображення у першій теоретичній праці відділу з цієї проблематики “Історичне краєзнавство в Українській РСР” (15 др. арк., відповідальний редактор — П.Т. Тронько).

Новим етапом у розвитку історичного краєзнавства в нашій країні стала підготовка та видання багатотомної “Історії міст і сіл Української РСР”, яка здійснювалася під керівництвом академіка П.Т. Тронька. В цьому виданні було докладно описано населені пункти України, їх історію від виникнення до сучасності. У підготовці цієї унікальної праці взяли участь не лише науковці Інституту, а й викладачі вузів, працівники музеїв, шкіл, закладів культури, краєзнавці-аматори. Цю роботу було завершено в 70-і роки. Пізніше співробітниками відділу, перш за все, О.І. Луговою та Є.П. Талан, було здійснено доопрацювання томів у зв’язку з перевиданням їх російською мовою.

Одним з напрямків дослідної роботи відділу стала розробка історії окремих населених пунктів України. З цієї проблематики було підготовлено і видано ряд праць.

Продовжуючи дослідження окремих міст, науковці відділу в останні роки особливу увагу приділяють вивченню столиці України. Підготовлено біографічний довідник у 2-х частинах “Видатні діячі науки і культури Києва в історико-краєзнавчому русі України”, в якому вміщено близько 150 біографій представників науки і культури, певні періоди життя яких пов’язані з Києвом, з участю в історико-краєзнавчому русі України. У збірнику висвітлюється діяльність українських учених-істориків, археологів, демографів, географів та інших діячів культури і мистецтва, їх участь у роботі наукових та краєзнавчих товариств, комітетів, комісій. Певне місце відводиться висвітленню діяльності працівників музеїв міста, єпархіальних давньосховищ, бібліотек. Позитивно оцінюється діяльність меценатів і колекціонерів національних старожитностей та їх роль у культурному житті Києва. Завдяки зусиллям науковців відділу, насамперед, Л.Д. Федорової, В.О. Горбика, Е.М. Піскової було підготовлено цей біографічний збірник.

У перші роки існування відділу підготували і видали індивідуальні монографії П.Т. Тронько, В.І. Тимофієнко, Є.М. Скляренко, Г.Г. Денисенко, О.Д. Кузьмінська. Найбільш актуальні питання історичного краєзнавства продовжували досліджуватися в подальші роки. Так, ст.н.с. Л.Д. Федорова та Е.М. Пікова ґрунтовно і всебічно вивчають як теоретичні, так і практичні питання музеєзнавства. Вони взяли участь у розробці проекту державної програми розвитку музейної справи в Україні в 2001–2005 рр. Л.Д. Федорова взяла участь у підготовці Закону України “Про музеї та музейну справу” (1996 р.).

Питання історичного краєзнавства активно розглядалися на представницьких республіканських конференціях, які, починаючи з 1980 р., відбувалися в регіональних центрах краєзнавчих досліджень: Полтаві, Вінниці, Чернігові, Кам’янці-Подільському, Миколаєві, Черкасах, Луцьку, Дніпропетровську, Харкові, Донецьку, Хмельницьку. На цих конференціях збирається без перебільшення весь краєзнавчий актив України, представники якого жваво й зацікавлено обговорюють найактуальніші питання історичного краєзнавства, розглядають його нагальні проблеми, діляться роздумами і планами на майбутнє. Крім того, співробітники відділу брали участь у всесоюзних історико-краєзнавчих (у Москві, Полтаві, Пензі) та багатьох місцевих конференціях.

Всеукраїнську нараду з питань підготовки “Зводу” було скликано в Луцьку у 1993 р. В її організації й проведенні взяли участь науковці відділу. Нарада розглянула актуальні питання підготовки цього унікального видання, накреслила конкретні завдання перед місцевими редколегіями та авторськими колективами.

Працівники відділу часто виступали також на інших конференціях, семінарах, круглих столах, зокрема на Всеукраїнській нараді з питань повернення в Україну культурних цінностей (Київ, 1993), всеукраїнських науково-практичних конференціях з питань розвитку туризму (1992–1998) й ін. Проведення конференцій дає можливість дійово впливати на координацію наукових досліджень, поєднувати наукове краєзнавство і широкий громадський краєзнавчий рух.

В 80-90-ті роки досить активно діяли координаційні ради, у тому числі “Історичне краєзнавство в УРСР”, які суттєво впливали на вибір дослідницьких проблем, тем кандидатських та докторських дисертацій.

Співробітники відділу не замикалися в кабінетних дослідженнях. Багато з них брали участь у роботі громадських краєзнавчих об’єднань. П.Т. Тронько понад 20 років очолював Українське товариство охорони пам’яток історії й культури, докладаючи багато зусиль для розвитку краєзнавчого руху. В.О. Горбик був заступником голови УТОПІК, членом Головної ради цього громадського об’єднання.

Якщо у перші роки створення відділу переважали дослідження конкретного і теоретичного історико-краєзнавчого характеру, то з другої половини 80-х рр. збільшується питома вага пам’яткознавчих праць, пов’язаних з підготовкою багатотомного енциклопедичного видання “Зводу пам’яток історії та культури України”.

В умовах розбудови незалежної Української держави і пов’язаних з нею процесів пробудження національної самосвідомості й духовного відродження народу ставлення до історико-культурного надбання набуває особливої ваги. Без активного та всебічного використання культурної спадщини неможливо вирішити завдання докорінного оновлення духовного життя. У той же час немало нерухомих пам’яток України перебувають на межі повного руйнування. Багато з них знаходяться в критичному стані.

Тривалий час юридичне регулювання системи охорони пам’яток здійснювалося за застарілим законодавством, яке вкрай недостатньо впливало на стан їх збереження. Ще і досі відповідають за пам’ятки два відомства, що негативно позначається на якості обліку й збереження останніх. Некваліфіковано було проведено їх паспортизацію.

Відсутні були відомості про кількість пам’яток, стан їх збереження. Тому потрібно було запровадити довготривалу державну програму з дослідження існуючих і виявлення нових пам’яток. Реалізацією такої програми є підготовка багатотомного “Зводу пам’яток історії та культури України”, яке здійснюється за рішенням уряду 1982 р. Заплановано підготувати 28 томів цього енциклопедичного видання по Автономній республіці Крим, кожній області України, містам Києву й Севастополю, українським пам’яткам за рубежем. Із середини 80-х рр. керувала роботою по підготовці “Зводу” представницька Головна редакційна колегія, до складу якої входили відомі вчені на чолі з віце-прем’єр-міністром М.А. Орлик. З часом Головну редакційну колегію очолювали віце-прем’єр-міністри С.В. Комісаренко, М.Г. Жулинський, І.Ф. Курас, В.А. Смолій. Нині Головну редакційну колегію очолює директор Інституту історії України НАНУ академік В.А. Смолій, Головну редакційну раду — Голова Верховної Ради, академік В.М. Литвин. До Головної редколегії входять: В.О. Горбик — заступник головного редактора, який координує роботу місцевих редколегій і авторських колективів, П.Т. Тронько — головний редактор тому “Київ”, відповідальний секретар видання — Л.Д. Федорова. В регіонах було створено місцеві редакційні колегії, які сформували численні (від 100 до 250 фахівців) авторські колективи відповідних томів.

Науково-методичне забезпечення було доручено інститутам гуманітарного профілю: історії, археології, мистецтвознавства, фольклору та етнографії, українознавства АН УРСР, відповідним архітектурним установам. Науково-організаційні й методичні функції виконував відділ наукового забезпечення “Зводу пам’яток” Інституту історії. У 1993 р. було створено Головну редакцію “Зводу пам’яток історії та культури України” при УРЕ для редагування текстів томів.

Головна редакційна колегія приступила до здійснення завдань по організаційному і науково-методичному забезпеченню підготовки томів. У рамках Всесоюзного “Зводу” з урахуванням вимог до принятої на той час класифікації й систематизації у відділі було розроблено та опубліковано в 1984 р. “Методичні рекомендації по підготовці статей до Зводу пам’яток історії та культури” (автори — П.Т. Тронько, В.І. Тимофієнко, відповідальний редактор — Є.М. Скляренко), а також “Типові статті про пам’ятки історії, археології, містобудування та архітектури, монументального мистецтва” (автори — Р.І. Бондаренко, В.К. Воляник, Т.Ф. Григор’єва, Г.Г. Денисенко, С.І. Кот, Л.В. Соляник, В.І. Тимофієнко, Л.В. Шевченко).

Науковці відділу приступили до розробки критеріїв відбору пам’яток і складання на їх основі “Словників пам’яток історії та культури”. Так, О.І. Лугова й Л.В. Шевченко працювали над словником по м. Києву, О.Д. Кузьмінська — по Одеській області, А.І. Стельмашова — по Вінницькій, Т.І. Катаргіна — по Хмельницькій, Г.Г. Денисенко — по Київській та ін. У процесі роботи над томами “Зводу” ці словники було суттєво доопрацьовано.

Відділ і його співробітники не обмежувалися лише загальними настановами та підготовкою узагальнюючих праць. Невдовзі стало зрозуміло, що для забезпечення найбільш дійової допомоги місцевим редколегіям й авторським колективам необхідно створити неструктурні групи по областях, Автономній республіці Крим і містах Києву та Севастополю. Вони, як правило, були комплексними. До їх складу входили не лише фахівці відділу, а й археологи, архітектори, мистецтвознавці з відповідних інститутів, які рецензували, а нерідко і редагували статті відповідних розділів томів.

Досить ефективною виявилася робота групи з підготовки тому по Чернігівській області, до складу якої входили В.О. Горбик, О.Д. Кузьмінська, О.І. Лугова, Е.М. Піскова. До початку 90-х рр. було підготовлено основу рукопису по Чернігівській області, яку було передано до Головної редакції “Зводу”.

Плідно працювала неструктурна група по Севастополю (В.О. Горбик, Т.Ф. Григор’єва, Г.Г. Денисенко, П.І. Скрипник). Після доопрацювання рукопис тому був готовий для остаточного редагування.

Немалий внесок у підготовку томів “Зводу” науковців відділу — Г.А. Вербиленко, Т.Ф. Григор’євої, Г.Г. Денисенко, Ю.З. Данилюка, Т.І. Катаргіної, С.І. Кота, О.Д. Кузьмінської, О.І. Лугової, Е.М. Піскової, Г.І. Серебрякова, Є.М. Скляренка, П.І. Скрипника, Є.П. Талан та інших, які працювали в складі неструктурних груп по Вінницькій, Донецькій, Житомирській, Київській, Кіровоградській, Кримській, Луганській, Миколаївській, Сумській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській областях.

Робоча група видання і неструктурні групи тісно співпрацювали під час підготовки статей до томів “Зводу” не лише з гуманітарними інститутами НАН України та відповідними архітектурними установами, а й з Державним науково-дослідним інститутом теорії та історії архітектури і містобудування, Науково-дослідним інститутом пам’яткознавства при Міністерстві культури й мистецтв України. Значну частину авторів відповідних томів становили викладачі вищих учбових закладів, працівники архівів, музеїв, бібліотек.

Першим узагальнюючим виданням, яке було видано в зв’язку з підготовкою “Зводу”, можна назвати колективну працю “Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник” (1987 р.) (головний редактор — П.Т. Тронько). У ній представлено нерухомі пам’ятки всіх регіонів України. Вона відіграла позитивну роль в інформації суспільства щодо останніх. У підготовці каталога-довідника брали участь співробітники відділу: Р.І. Бондаренко, Г.А. Вербиленко, В.К. Воляник, Т.Ф. Григор’єва, Ю.З. Данилюк, Г.Г. Денисенко, Т.І. Катаргіна, С.І. Кот, О.Д. Кузьмінська, О.І. Лугова, С.І. Нічкало, Є.М. Скляренко, Г.І. Серебряков, В.П. Смішко, А.І. Стельмашова, В.І. Тимофієнко, Л.В. Шевченко, Н.Д. Янко. Зрозуміло, що нині матеріали каталогу-довідника потребують доопрацювання. Змінилися концептуальні підходи до розглядуваної проблеми, збільшилася кількість виявлених пам’яток в Україні. Назріла потреба у підготовці та виданні нової подібної праці, робота над якою почалася разом з працівниками УТОПІК.

Певну роль в організації роботи місцевих осередків “Зводу” відіграє робоча група (керівник — В.О. Горбик). У різний час до її складу входили: Р.І. Бондаренко, Г.А. Вербиленко, Г.Т. Денисенко, Т.І. Катаргіна, Н.Г. Ковпаненко, К.В. Колибанова, В.М. Левченко, П.І. Скрипник, С.П. Юренко). Досить різнобічні функції групи. Вона здійснює координацію діяльності установ і відомств, які беруть участь у підготовці томів “Зводу”, координує роботу місцевих редколегій та авторських колективів, надає консультації з науково-методичних й організаційних питань, бере участь в організації нарад, рецензує підготовлені тексти розділів відповідних томів. Члени робочої групи стежать за звітністю місцевих осередків “Зводу”, беруть участь у складанні щорічних планів місцевих редколегій Головної редколегії, готують засідання останньої.

Співробітники відділу та робочої групи не лише здійснювали безпосередню роботу з авторськими колективами і редакційними колегіями томів, а й готували матеріали, які б безпосередньо допомагали місцевим авторам у підготовці текстів, відповідали за наукове забезпечення підготовки “Зводу”. Для цього фахівці відділу впродовж 1984– 1991 рр. систематично здійснювали випуски спеціальних “Матеріалів до Зводу пам’яток історії та культури України”. Загалом було підготовлено і видано випуски, які стосувалися Києва, Харківської, Чернігівської, Полтавської, Запорізької, Вінницької й Житомирської областей. Враховуючи, що матеріали мають використовуватись авторськими колективами на місцях, а також зважаючи на нові вимоги та підходи до розглядуваної проблеми сучасної української історіографії, науковці відділу спрямували свої дослідження на виявлення маловідомих фактів, замовчуваних радянською пропагандою персоналій і пошук пов’язаних з ними пам’ятних місць й історико-культурних об’єктів. Підготовка матеріалів, як правило, здійснювалася за географічним принципом. Кожен з випусків присвячувався всім видам і типам пам’яток археології, історії, архітектури, містобудування, монументального мистецтва. Цими матеріалами було започатковано наступний етап підготовки для написання статей про пам’ятки історії та культури до “Зводу”. Враховуючи зміни, які відбулися в суспільстві у другій половині 1980-х рр., перед співробітниками відділу постала необхідність нового визначення й поцінування об’єктів історико-культурного надбання українського народу. Пошуки нових методів дослідження пам’яток історії та культури спонукали фахівців відділу у своїй науковій роботі приділити увагу вдосконаленню методики підготовки статей до томів “Зводу”. У процесі підготовки матеріалів до “Зводу” було видано ряд збірників з історії становлення пам’яткоохоронної справи в окремих регіонах України, де характеризується джерельна база вивчення культурної спадщини, зокрема пам’яток історії й культури на сучасному етапі, аналізується стан дослідження та обліку останніх, розроблено рекомендації щодо виявлення і визначення нових пам’яток. Характерною особливістю цих видань є введення до наукового обігу нових документальних джерел. Усе це визначило їх практичне значення для інформаційного та науково-методичного забезпечення роботи авторських колективів на місцях.

При рецензуванні рукописів томів особлива увага приділяється залученню матеріалів архівів, перш за все тих, які раніше були закриті для дослідників — зокрема, компартії, КДБ й інших. Впродовж багаторічної роботи над “Зводом” було здійснено пошуки пам’яток. Так, археологи, здійснивши широкомасштабні розвідки, виявили нові численні пам’ятки. Це означало вагоме збільшення джерельної бази, відкрило нові перспективи в розробці ряду найважливіших проблем давньої та середньовічної історії України.

Під час підготовки “Зводу” значну увагу співробітники відділу звертають на недостатньо вивчені пам’ятки дорадянської доби, що тривалий час, як і відповідні розділи історичної науки, займали другорядне місце у вітчизняних наукових дослідженнях. У першу чергу це стосується подій та фактів, пов’язаних з національно-визвольною боротьбою українського народу, його прагненням до незалежності й державності. Неповно дослідженні пам’ятки історії козацтва, які яскраво відбивають самобутність, неповторність розвитку України доби середньовіччя. Особливістю її історичного розвитку було поєднання тривалої боротьби за національне визволення з ідеями соціальної справедливості.

В томах “Зводу” представлені пам’ятки державного устрою і суспільного життя. Зростання інтересу до національної історії зумовлює актуальність досліджень по виявленню пам’яток, пов’язаних з процесом виникнення національно-державних утворень, життям та діяльністю несправедливо забутих історичних діячів.

Лише поодинокі пам’ятки збереглися з часу Київської Русі — періоду витоків української державності. Тому кожна з них потребує особливої уваги і вивчення.

Науковці відділу уважно вивчають меморіальні об’єкти козацької доби, які яскраво відбивають самобутність, неповторність національного розвитку України часів середньовіччя. Це залишки споруд, де розташовувалося козацтво, — січі, сотні, курені, полки. Виникнувши винятково як військові формування, вони перетворилися в місцеві центри політико-адміністративної й судової влади. Поява цієї специфічної форми адміністративного устрою стала одним з етапів розвитку української державності. Недостатньо також увічнені події, пов’язані з такою видатною подією у житті українського народу, як Визвольна війна XVII ст.

До “Зводу” включено пам’ятки та пам’ятні місця, які відбивають віхи життя видатних діячів України Д. Вишневецького, П. Сагайдачного, І. Мазепи, П. Калнишевського й інших, діяльність яких раніше або замовчувалась, або зображувалась в спотвореному вигляді. Ряд статей присвячено пам’яткам визвольних рухів — опришків, гайдамаків, Коліївщини. У розробках співробітників відділу наголошується на необхідності висвітлення національно-визвольного руху в Україні пізніших часів. Це об’єкти, пов’язані з діяльністю Кирило-Мефодіївського братства. Окремі статті описують таку специфічну форму боротьби за утвердження національної самосвідомості, як громадівський рух, діяльність народницьких організацій.

До пам’яток державного устрою і суспільного життя належать також споруди, пов’язані з розвитком самоврядування в Україні — ратуші, мерії. Це стосується й меморіальних об’єктів, які ілюструють виникнення нових державних та громадських фінансово-економічних структур у ХІХ – на початку ХХ ст. — Йдеться про думи, земства, біржі.

При написанні “Зводу” особливої уваги потребує дослідження радянської доби, підходи до вивчення якої зазнають найбільших концептуальних змін. Саме на це звертають увагу місцевих авторів співробітники відділу. При наданні статусу пам’ятки раніше перевага надавалась об’єктам, пов’язаним з діяльністю компартії й органів радянської влади. Щоб відновити історичну правду, необхідно зосередити увагу на об’єктах, де розташувались установи Української Центральної Ради, урядів УНР, Української держави, Директорії, проголошувалася Західноукраїнська Народна Республіка. Крізь призму пам’яток відбито діяльність багатьох провідних діячів й активних учасників тих подій.

Виявлено місця, пов’язані із зародженням національних збройних сил: Вільного козацтва, Січових стрільців, Української галицької армії. У ході дослідження об’єктів доби Української революції 1917–1921 рр. переглянуто оцінки та роль багатьох військових формувань, що брали в них участь. Це насамперед стосується широкого українського повстанського руху.

Вимагають переосмислення й події тоталітарної доби. На це звертається особлива увага у працях науковців відділу. На той час припадають масові політичні репресії. В Україні у 1937–1938 рр. було заарештовано 267 тис. громадян. Це, насамперед, представники національної інтелігенції. “Розстріляне відродження” — так пізніше були названі ці явища 20-30-х рр. Серед репресованих відомі вчені С. Єфремов і М. Слабченко, письменники Д. Драй-Хмара та М. Куліш, талановитий художник М. Бойчук, реформатор української сцени Л. Курбас.

Внаслідок згубної політики щодо селянства, насильницької колективізації в Україні сталися голодомори 1921–23, 1932–33, 1946–47 рр. Пам’ять трагічно загиблих вимагає особливої уваги й вшанування.

Значну корекцію внесено і в концептуальні підходи щодо дослідження пам’яток Другої світової війни, які становлять найчисленнішу групу пам’яток томів “Зводу”. При увічненні подій того періоду більша увага почала приділятися початковому, найбільш трагічному періоду війни, пам’яткам частинам Червоної армії, які перебували в оточенні, похованням воїнів, що загинули у полоні. Ґрунтовного та неупередженого аналізу вимагає історія ОУН-УПА. Не забуті в “Зводі” й наші сучасники, зокрема активні діячі дисидентського руху.

З отриманням Україною незалежності докорінно змінилися методологічні підходи до класифікації пам’яток, вимоги до системи їх відбору та поцінування. Робота над Зводом стимулювала процес виявлення й обстеження пам’яток. Так, якщо на початковому етапі, в 1984 р. на державному обліку налічувалося близько 85 тис. об’єктів, то в 2000 р. — вже понад 150 тис. У зв’язку з цим на співробітників відділу історико-краєзнавчих досліджень було покладено відповідальне завдання розробки нових концептуальних підходів і методичних рекомендацій по підготовці статей до Зводу стосовно різних видів та типів пам’яток. На основі широкого кола джерел і нагромадження фактичного матеріалу з використанням досвіду класифікації й систематизації пам’яток було розроблено сучасну концепцію дослідження історико-культурної спадщини, яка базується на принципах об’єктивності та історизму. Вона позбавлена ідеологічних нашарувань і суб’єктивних уподобань. Апробацію нових підходів до цієї спадщини було здійснено в опублікованих працях, підготовлених науковцями відділу.

Чимало важливих теоретичних питань довелося вирішувати під час розробки сучасної концепції, на якій побудовано нові “Методичні рекомендації по підготовці матеріалів “Зводу пам’яток історії та культури України” (Київ, 1993). На основі теоретичних узагальнень було підготовлено “Типові статті для “Зводу” (Київ, 1994), які активно використовуються авторами при написанні статей до його томів.

Нагромаджений у роботі над “Зводом” багаторічний досвід співробітники відділу узагальнили в ряді праць. Так, у 1998 р. вийшла з друку колективна праця “Історико-культурна спадщина: проблеми дослідження та збереження” (25 др. арк., відповідальний редактор — В.О. Горбик, науковий редактор — С.І. Кот). Авторський колектив включає співробітників відділу: Р.І. Бондаренко, Л.О. Гаврилюк, В.О. Горбика, Г.Г. Денисенко, Т.І. Катаргіну, Н.Г. Ковпаненко, К.В. Колибанову, С.І. Кота, О.Д. Кузьмінську, Е.М. Піскову, П.І. Скрипника, С.П. Юренко. В підготовці окремих розділів брали участь учені-краєзнавці інших відділів Інституту й вузів Києва. У книзі вперше в українській історіографії розглядається широке коло питань, пов’язаних з досвідом становлення державної системи охорони пам’яток, проаналізовано діяльність громадських організацій у справі збереження історико-культурних надбань українського народу. Окремий розділ присвячено аналізу джерельної бази пам’яткознавства. Особливий наголос зроблено на аналізі проблем охорони і збереження пам’яток археології, історії, архітектури й містобудування, монументального мистецтва. Розглядається також міжнародний досвід охорони пам’яток та можливість його застосування в Україні.

У 1999 р. побачила світ узагальнююча праця “Актуальні питання виявлення і дослідження пам’яток історії та культури” (на матеріалах “Зводу пам’яток історії та культури України”) (в 2-х частинах, 28 др. арк., відповідальний редактор — В.О. Горбик, науковий редактор — Е.М. Піскова). Більшість розділів праці підготували науковці відділу: Р.І. Бондаренко, Л.О. Гаврилюк, В.О. Горбик, Г.Г. Денисенко, Т.І. Катаргіна, Н.Г. Ковпаненко, К.В. Колибанова, С.І. Кот, О.Д. Кузьмінська, Е.М. Піскова, П.І. Скрипник, А.І. Стельмашова, С.П. Юренко.

У монографії на основі нових методологічних підходів до вивчення історії України, її історико-культурної спадщини висвітлюється широке коло теоретичних проблем сучасного пам’яткознавства. В зазначеному контексті розглядається ціла низка практичних питань по підготовці “Зводу”, проаналізовано унікальний досвід, набутий у ході роботи над першим в Україні енциклопедичним виданням, присвяченим пам’яткам історії та культури. Значне місце відведено розробці критеріїв поцінування всіх видів нерухомих об’єктів історико-культурної спадщини, проблемам їх виявлення, дослідження, обліку, наукової класифікації та термінології.

Значну увагу співробітників відділу привертали і окремі питання дослідження історико-культурної спадщини. Зокрема, В.О. Горбик і Г.Г. Денисенко підготували колективну працю “Воєнна історія України в пам’ятках” (вийшла з друку в 2003 р., обсяг — 8 др. арк.). В ній висвітлюються воєнні події періоду Київської Русі, козацької доби, Кримської війни, Першої та Другої світових війн, історія національних збройних сил та їх відображення в пам’ятках історії та культури. Автори розглядають актуальні проблеми охорони і збереження пам’яток воєнної історії України, аналізують питання, пов’язані з вивченням пам’яток воєнної історії в контексті дослідження історико-культурної спадщини.

Т.І. Катаргіна підготувала монографію “Збереження культурної спадщини у Великій Британії, США, Канаді (історія і сучасність)” (вийшла друком у 2003 р., обсяг — 10 др. арк.). В роботі досліджені основні юридичні, економічні, соціальні чинники, які впливають на розвиток пам’яткоохоронної діяльності, розглянута її роль у культурній, соціальній, освітній сферах життя вказаних країн. Автор відтворює процес розвитку справи захисту пам’яток в індустріально розвинених країнах, накопичений ними досвід в організації збереження та використання нерухомих пам’яток історії та культури, які складають культурну спадщину кожної з країн. В праці визначені можливості впровадження позитивних методів організації пам’яткоохоронної діяльності в Україні.

Займаються співробітники і археографічною тематикою. Так, Л.Д. Федорова в 2002 р. опублікувала монографію археографічного характеру “К.П. Василенко. Статті. Спогади. Листування” (у 2-х частинах, обсяг — 23,5 др. арк.).

Науковці відділу активно співробітничають і у загальноінститутських проектах, зокрема у підготовці такого видання, як “Енциклопедія історії України” у 5 томах. Перший том побачив світ у 2003 р. До нього увійшли статті Р.І. Бондаренко, Л.О. Гаврилюк, В.О. Горбика, Г.Г. Денисенко, Т.І. Катаргіної, Н.Г. Ковпаненко, С.І. Кота, О.Д. Кузьмінської, Е.М. Піскової, П.І. Скрипника, А.І. Стельмашової, С.П. Юренко.

Активно працювали над томами “Зводу” місцеві редколегії й авторські колективи. В другій половині 80-х – у 90-і рр. було підготовлено основи томів по Чернігівській області, Севастополю, написано більшість статей по Київській області. Здійснили широкі дослідження з різних видів пам’яток, підготували значну частину рукописів томів авторські колективи Автономної республіки Крим, Вінницької, Волинської, Житомирської, Івано-Франківської, Львівської, Сумської, Хмельницької та Чернівецької областей. Помітні зрушення відбулися у роботі й по інших областях. І у це зробили суттєвий внесок співробітники відділу.

Особливо значний доробок належить науковцям відділу у підготовці тому “Зводу” по місту Києву. В рамках роботи над ним в 1998 було видано путівник “Пам’ятки Києва” (обсяг — 10 др. арк.) укладений з використанням матеріалів “Зводу”. В підготовці статей до нього брали участь співробітники відділу Р.І. Бондаренко, Л.О. Гаврилюк, В.О. Горбик, К.В. Колибанова, С.І. Кот, Е.М. Піскова, П.І. Скрипник, Л.Д. Федорова. Путівник побудований за принципом подорожей вулицями Києва. Він знайомить з пам’ятками всіх видів і груп: археології; державного устрою та суспільно-громадського життя, соціальних і національно-визвольних рухів, воєнної історії, історії виробництва та техніки; пам’ятками містобудування, житлової та церковної архітектури, військово-охоронного будування, садово-паркового та ландшафтного; монументального мистецтва тощо.

Значною подією в культурному житті України був вихід з друку у 1999 р. І частини 1 книги і в 2004 р. ІІ частини 1 книги тому “Київ”. У перших двох книгах тому висвітлено історію й культуру столиці, починаючи від стоянок первісної людини і до сучасності, представлено релігійні споруди, осередки культури, скульптуру, історичні місця боротьби за свободу та незалежність України, пам’ятки сучасної історії, меморіальні будинки й могили видатних діячів. Історію столиці подано через визначні споруди, видатних людей. Крізь призму досить різнобічної пам’яткознавчої інформації, значна частина якої вперше вводиться до широкого наукового і суспільного обігу, зроблено спробу розглянути основні аспекти життя міста з найдавніших часів до сьогодення. Культурна спадщина Києва немовби сконцентрувала в собі найважливіші події соціально-економічного, громадсько-політичного, культурного життя України впродовж багатьох століть, справляючи одночасно вирішальний вплив на розвиток національної культури, її утвердження у світі. Про Київ видано багато книг — академічних, популярних, путівників, фотоальбомів. Але можна з упевненістю сказати, що подібної праці доти не було. Виходом книг покладено початок найбільш повного та ґрунтовного видання у галузі культури України. До речі, нічого подібного у країнах СНД немає, крім білоруського видання, підготовленого у радянські часи. Цим доведено, що в Україні, незважаючи на економічну кризу, цінують високу культуру. Перші книги тому “Київ” отримали високі оцінки не лише в Україні, а й за її межами.

Значні зусилля доклали до виходу з друку І і ІІ частин 1 книги тому “Київ” відповідальний редактор П.Т. Тронько, заступник Головного редактора Зводу пам’яток В.О. Горбик, які очолили роботу над розробкою концептуальних засад праці по науково-організаційному керівництву численним авторським колективом. Широкомасштабну працю з останнім, кваліфіковане наукове редагування здійснила відповідальний секретар головної редколегії Л.Д. Федорова, яка одночасно виступала як автор багатьох статей. Помітний внесок у роботу над книгою зробила Е.М. Піскова. Ряд науковців відділу — Р.І. Бондаренко, Л.О. Гаврилюк, Г.Г. Денисенко, Т.І. Катаргіна, Н.Г. Ковпаненко, С.І. Кот, П.І. Скрипник — підготували авторські статті, здійснювали рецензування праці.

Редакційна колегія, авторський колектив її здійснили масштабну роботу, в якій взяли участь понад 200 авторів. Перша частина містить близько 700 статей, понад 1300 чорно-білих та кольорових ілюстрацій, друга — близько 1000 статей, понад 1600 чорно-білих та кольорових ілюстрацій.

Продовжується робота над ІІІ частиною 1 книги цього енциклопедичного видання.

Праця з історії Києва вийшла завдяки співпраці з Головною редакцією “Зводу пам’яток історії та культури України” (головний редактор М.І. Кіпоренко), у ході якої вирішується багато як методологічних, так і поточних питань.

Працюючи над розробкою теоретичних проблем, надаючи науково-методичну допомогу авторам томів “Зводу”, співробітники відділу розуміли, що ця праця може виявитися неефективною щодо внеску в справу збереження пам’яток, якщо не буде відповідного чітко продуманого державного законодавства з охорони пам’яток. Законодавство радянського часу вже не спрацьовувало, а новий закон, не зважаючи на вимоги творчої інтелігенції прийняти його, тривалий час блукав у міністерських та парламентських кабінетах.

Науковці відділу С.І. Кот, В.О. Горбик, Л.О. Гаврилюк, Г.Г. Денисенко, Т.І. Катаргіна, Е.М. Піскова, П.І. Скрипника, Л.Д. Федорова взяли участь в обговоренні проекту закону, вносили до нього власні пропозиції. У червні 2000 р. закон “Про охорону культурної спадщини” був, нарешті, прийнятий парламентом. Для втілення його в життя потрібно розробити багато підзаконних актів й інструкцій.

В багатьох регіонах робота над томами “Зводу” у другій половині 90-х рр. ледь жевріла. Причина цього — вкрай недостатнє фінансування. В зв’язку з цим Головна редакційна колегія “Зводу” (В.О. Горбик) провела відповідну роботу по підготовці проекту відповідного Указу Президента України. В грудні 2000 р. було підписано Указ “Про забезпечення підготовки і випуску енциклопедичного видання “Звід пам’яток історії та культури України”, за яким Кабінету Міністрів доручено забезпечити його вихід у світ до 2010 р. за участю Національної академії наук України, Міністерства культури і мистецтв, Міністерства освіти і науки, Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики, Державного комітету архівів України.

Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським державним адміністраціям під час формування місцевих бюджетів необхідно, підкреслювалося в указі, передбачити кошти для фінансування підготовки “Зводу”, а також створити належні умови для роботи регіональних редакційних колегій та робочих груп цього видання.

Державному комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, зазначалося у документі, слід забезпечити поліграфічне виготовлення “Зводу” в межах коштів, передбачених у його бюджеті на видавничу діяльність, та висвітлення ходу підготовки й випуску цього видання в засобах масової інформації.

Указ, зрозуміло, не вирішить усіх проблем, але він підняв значення “Зводу” до загальнонаціонального рівня, зобов’язавши обласні (міські) адміністрації передбачити кошти для фінансування його томів, а Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України здійснювати поліграфічне виготовлення праці. Таким чином, “Звід” хоч частково буде фінансуватися за рахунок бюджету.

Закон України “Про охорону культурної спадщини” (червень 2000 р.) значно зміцнив юридичне обґрунтування необхідності збереження пам’яток історії й культури. Справа за реалізацією цих важливих документів. На місцях в останній час активізувалася робота по підготовці багатотомного “Зводу”, збереженню історико-культурної спадщини. Цю тенденцію слід підтримати і закріпити. Підготовка томів останнього важлива тим, що активізує не лише пам’яткоохоронну діяльність, а й краєзнавчий рух на місцях.

В останні роки досить важливою виявилась проблема повернення в Україну культурних цінностей. Безпосередню участь у цій справі бере відділ історико-краєзнавчих досліджень Інституту історії України НАНУ.

Результати здійснених досліджень висвітлено більше ніж у 40 опублікованих працях, які вийшли друком протягом останнього десятиліття. В них здійснено аналіз проблем повернення в Україну культурних цінностей з урахуванням особливостей її історичного розвитку і подано класифікацію останніх; виявлено і введено до наукового обігу комплекс документів про досвід таких акцій у період революції 1917–1921 рр. і так званого відродження 20-х рр.; на основі нових архівних джерел розглянуто процес відповідних переговорів на початку 30-х рр. між Україною та Росією, що дозволило документально підтвердити факт досягнення офіційних домовленостей і часткової реалізації підписаних протоколів. Позитивні відгуки фахівців викликало монографічне дослідження С.І. Кота “Українські культурні цінності в Росії: Проблеми повернення в контексті історії та права” (1996) й ін.

Нові матеріали отримано у ході дослідження долі культурних цінностей України під час Другої світової війни. Зокрема, переглянуто усталену в колишній радянській історіографії тезу щодо успішного характеру евакуації музейних, архівних і бібліотечних колекцій України у тилові райони СРСР й об’єктивно висвітлено всі здобутки, труднощі та прорахунки цього кроку в історії української культури, встановлено факти втрат і присвоєння частини евакуйованих українських культурних цінностей у місцях їх перебування. Результати досліджень дозволили виокремити й описати таке явище, як неповернення в Україну значної частини культурних цінностей, що були вивезені з її території у період німецької окупації, а згодом знайдені в країнах Східної та Західної Європи і передані до СРСР у рамках повоєнного реституційного процесу. Виявлено значну кількість нових архівних джерел, які детально характеризують долю історичних та мистецьких колекцій музеїв Києва, Дніпропетровська, Луцька, Львова, Полтави, Харкова й інших визначних культурних центрів України під час війни.

Відповідно до Указу Президента України Л.Д. Кучми “Про заходи по відродженню видатних пам’яток історії та культури” проводилася відбудова комплексу споруд Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. Громадськість України у цьому зв’язку гостро поставила проблему повернення реліквій, пов’язаних з історією останнього, які нині перебувають за межами території держави. Неструктурною групою з фахівців різних установ під керівництвом ст.н.с. С.І. Кота було проведено дослідницьку роботу по вивченню долі унікальної мистецької спадщини Михайлівського собору після його зруйнування, розроблено інформаційно-аналітичні матеріали для подання офіційних реституційних претензій на її повернення. Інститут історії України НАНУ передав їх до уряду. Президент України Л.Д. Кучма звернувся до вищих посадових осіб Росії з проханням про необхідність розглянути питання про повернення реліквій в Україну. Вже повернуто 11 фресок з тих пам’яток, які зберігаються в російських музеях. Позитивний результат у цій справі відіграли матеріали, підготовлені працівниками відділу для української делегації на Міжнародному семінарі під егідою ЮНЕСКО у Будапешті (1993 р.).

С.І. Кот представляє Інститут історії України як експерт у складі офіційних делегацій України на міждержавних переговорах з Польщею й Росією. Він був автором базового проекту Закону “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей” (1999 р.).

Відповідно до постанови Президії НАН України від 12 лютого 1999 р. наказом дирекції Інституту історії України НАНУ від 19 липня 1999 р. в складі відділу історико-краєзнавчих досліджень створено неструктурну групу “Центр досліджень проблем повернення й реституції культурних цінностей” під керівництвом С.І. Кота, на яку покладено завдання по розробці відповідної проблематики.

На сьогоднішній день у відділі історико-краєзнавчих досліджень працює 10 наукових співробітників. Серед них — 1 з ученим ступенем доктора і 7 — з ученим ступенем кандидата наук. Поряд з науково-дослідницькою діяльністю й методичним забезпеченням “Зводу пам’яток історії та культури України” значна увага у відділі приділяється підготовці кадрів вищої кваліфікації. Вона здійснюється через стаціонарну і заочну аспірантуру й за рахунок прикріплених пошукачів. Зокрема д.і.н. В.О. Горбик зараз здійснює наукове керівництво 2 аспірантів.

В основу підготовки наукових кадрів відділу покладено принцип забезпечення спеціалістами вищої кваліфікації основних напрямків досліджень, що розробляються у ньому. За роки існування відділу його співробітники захистили 7 дисертацій на здобуття вченого ступеня кандидата історичних наук. Серед них — Г.Г. Денисенко, О.Д. Кузьмінська, С.І. Кот, П.І. Скрипник, Л.О. Гаврилюк, Л.Д. Федорова, Т.І. Катаргіна. Науковці нерідко виступають опонентами під час захисту дисертацій. В.О. Горбик входить до складу ряду вчених і кваліфікаційних рад, був членом експертної комісії ВАК України з історії.

Відділ у майбутньому планує досліджувати широкий спектр історико-краєзнавчих проблем. Однак основним напрямком його діяльності залишиться участь у підготовці багатотомного енциклопедичного видання “Звід пам’яток історії та культури України”. При належному фінансуванні в найближчі роки можуть вийти з друку томи по м. Севастополю і Львову. Відділ докладе всіх зусиль до того, щоб підготувати згідно з указом Президента України цю працю. Справа лише за місцевими державними адміністраціями і відповідними установами, які повинні згідно з цим же документом здійснювати фінансування підготовки й видання томів “Зводу пам’яток історії та культури України”.