Відділ всесвітньої історії і міжнародних відносин

кім.500, тел. 229-87-04

1.	ВІДНЯНСЬКИЙ Степан Васильович	зав.відділом д-р іст.наук, проф.
2.	МЕЛЬНИКОВА Ірина Миколаївна	гол.наук.співр., чл.-кор. НАНУ
3.	ВАРВАРЦЕВ Микола Миколайович	гол.наук.спвр., д-р іст.наук
4.	КУЛИНИЧ Іван Маркович	гол.наук.співр., д-р іст.наук, проф
5.	ЗАРЕЦЬКА Таісія Іванівна	ст.наук.співр., канд.іст.наук
6.	КРИВЕЦЬ Наталія Василівна	ст.наук.співр., канд.іст.наук
7.	ГОРЕНКО Олег Миколайович	ст.наук.співр., канд.іст.наук
8.	МАРТИНОВ Андрій Юрійович учений секретар	ст. наук.співр., канд.іст.наук
9.	ШАХОВА Олена Вадимівна	інженер 1 кат.
10.	НИКИФОРУК Дмитро Іванович	інженер 1 кат.
11.	ВЯЛОВА Юлія Вікторівна	інженер 1 кат.
12.	ДУБИЧ Тетяна Миколаївна	ст.лаборант
13.	ШАЙДА Наталія Миколаївна	ст.лаборант

З кінця 40-х рр. дослідна робота в галузі новітньої історії країн Центральної та Південно-Східної Європи , які були визволені Червоною армією від німецько-фашистських загарбників під час Другої світової війни і розпочали за радянським “допомогою” й зразком “будівництво основ соціалізму”, стала важливим напрямом розвитку історичної науки у СРСР. В Україні актуальність цієї проблематики зумовлювалася також прикордонним положенням республіки, її безпосереднім сусідством з більшістю європейських країн так званого “соціалістичного табору”, історичними традиціями взаємин сусідніх народів та встановленням і розвитком широких зв’язків між ними співробітництва у післявоєнний період. Тому цілком природним було створення в 1949 р. у провідній академічній установі історичного профілю - Інституті історії АН УРСР - відділу історії країн народної демократії, співробітники якого в наступні роки працювали у відділі проблем всесвітньої історії. З 1945 по 1960 рр. його очолював Ф.П.Шевченко – відомий український вчений широкого профілю, фахівець з історії України з найдавніших часів до сьогодення, історії зарубіжних соціалістичних країн, історіографії та джерелознавства, д.і.н. (1963), проф. (1968), чл.-кор. АН УРСР (1969).

Створення відділу припало на післявоєнні роки, коли розвиток науки в Україні, як й у всьому СРСР, проходив у винятково важких умовах. В особливо скрутному становищі опинилися гуманітарні, або суспільні науки. Серед них партійні органи першочергову увагу звертали на історію. В УРСР ця політика особливо виразно виявилася у прискіпливому ставленні (цензурі) партійних органів до доробку Інституту історії України. Серед визначених перед ним завдань пріоритетне місце зокрема посідали “глибоке вивчення закономірностей становлення і розвитку світової системи соціалізму, історії зарубіжних соціалістичних країн та їх спільного досвіду в будівництві нового життя, формування й вдосконалення нових, соціалістичних міжнародних відносин”. Саме ним вимушені були керуватися відділ і його наукові співробітники при визначенні планів науково-дослідних робіт та конкретних тем досліджень.

Втім, незважаючи на політичну й ідеологічну заангажованість історичної науки, яка базувалася у ті часи на принципах марксистсько-ленінської методології та класовому підході до вивчення й оцінки історичних явищ і подій, дослідна робота вчених давала певні наукові здобутки. Якщо перші дослідження співробітників відділу в співдружності з істориками вузів республіки було присвячено міжнародному значенню Великої Жовтневої соціалістичної революції, її впливу на розвиток революційного руху у зарубіжних країнах, втіленню ідей “пролетарського інтернаціоналізму” в процесі утворення світової соціалістичної системи та іншим подібним пріоритетним темам марксистської історіографії, то з часом їх увага зосередилася на більш конкретних наукових проблемах історичного розвитку цих держав. Цьому сприяло утворення нового відділу інституту – нової й новітньої історії зарубіжних країн, на посаду завідувача якого за конкурсом у 1963 р. було обрано В.І.Клокова – дослідника історії Другої світової війни, д.і.н. (1962), проф., чл.-кор. АН УРСР (1978), Героя Радянського Союзу (1945). До новоутвореного відділу перейшли фахівці, що займалися вивченням історії окремих країн Східної Європи, в тому числі доктори історичних наук І.Ф.Євсєєв і П.М. Калениченко (історія Польщі), І.М.Мельникова та І.А.Петерс (історія Чехословаччини), І.М.Кулинич (історія Німеччини), П.С.Сохань (історія Болгарії), С.М.Пархомчук (історія Румунії) й інші науковці.

З підготовкою нових наукових кадрів у 1965 р. було створено відділ історії зарубіжних соціалістичних країн, який очолила І.М.Мельникова – дослідник загальної історії ХХ ст. (європейські країни), зовнішньої політики, міжнародних відносин і зв’язків України, д.і.н. (1962), проф. (1967), чл.-кор. АН УРСР (1973). На базі відділу в 1968 р. було утворено Ужгородський (керівники д.і.н. І.М.Гранчак, згодом – к.і.н. О.В.Хланта, д.і.н. Г.І.Шманько) та Чернівецький (керівник – к.і.н. П.В.Михайлина) відділи Інституту історії АН України (у 1978 р. вони відійшли до новоутвореного Інституту соціальних і економічних проблем зарубіжних країн АН УРСР).

В той час було започатковано вивчення у монографічному плані складних, неоднозначних питань внутрішньої історії зарубіжних країн, а також історичних зв’язків та співробітництва України з країнами Центральної й Південно-Східної Європи, характерною особливістю якого стало широке залучення оригінальних першоджерел, у тому числі значної кількості нових документальних зарубіжних матеріалів. Зокрема комплексному дослідженню останньої проблеми поклало початок видання в 1965 р. узагальнюючої присвяченої всебічним зв’язкам УРСР із зарубіжними країнами соціалізму в два перші повоєнні десятиріччя (1945-1965) колективної монографії “Украинская ССР и зарубежные социалистические страны”. Оригінальність цієї праці полягала насамперед у тому, що на прикладі України було вперше широко показано участь союзних республік у багатоплановому співробітництві Радянського Союзу з країнами соціалізму.

В 1974 р. вийшла у світ ще одна колективна праця вчених з цієї проблеми - “На магістралях дружби і братерства. Участь Української РСР у співробітництві Радянського Союзу з європейськими соціалістичними країнами (1966-1970)”. В книзі на широкому фактичному матеріалі показано активну участь УРСР у політичному, економічному, науково-технічному й культурному співробітництві СРСР з державами соціалізму, діяльність масових громадських організацій України в справі розвитку інтернаціональних зв’язків та дружби з народами соціалістичних країн у другій половині 60-х рр. До написання книги автори залучили широке коло різноманітних джерел – архівні фонди, в тому числі й дані поточних архівів відомств, державних установ і громадських організацій, періодичну пресу тощо. Це дало можливість глибоко дослідити нові явища та форми співробітництва соціалістичних країн, координацію їх зовнішньополітичної діяльності на міжнародній арені у роки “холодної війни” тощо. Авторів цієї праці – Мельникову І.М., Кулинича І.М., Соханя П.С. – було удостоєно премії Академії наук УРСР ім. Д.З.Мануїльського.

До 60-річчя Великої Жовтневої революції вченими відділу підготовлено велику колективну монографію “За дружбу з країнами Великого Жовтня”. Предметом дослідження в ній стала діяльність масових громадських організацій – спілок і товариств дружби й культурного співробітництва з СРСР у Болгарії, Угорщині, НДР, Польщі, Румунії, Чехословаччині, Югославії, їх соціальні функції та місце останніх у суспільно-політичному житті європейських соціалістичних країн, їх роль цих в інтернаціональному вихованні трудящих, у розвитку зв’язків з радянським народом. А вивченню й узагальненню майже двадцятип’ятирічного досвіду розвитку руху поріднених міст та областей соціалістичних країн і участі в ньому громадськості України присвячена інша колективна праця - “Породненные социалистическим интернационализмом”, що побачила світ у 1980 р. В книзі на конкретному історичному матеріалі вперше було висвітлено дружні зв’язки поріднених областей і міст УРСР та братніх країн соціалізму в їх зародженні, становленні й розвитку, розкрито основні напрями, методи, масштаби та розмах участі широкої громадськості республіки у міжнародному співробітництві. В окремих розділах монографії у комплексі розглянуто суть і значення дружніх взаємозв’язків трудящих прикордонних областей УРСР і воєводств, областей та повітів Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Румунії. Праця містила ряд конкретних рекомендацій щодо вдосконалення співробітництва між громадськими організаціями країн соціалізму, що надавала їй поряд з науковою також і певну практичну цінність.

Поруч з колективними почали створюватися нові індивідуальні праці, в тому числі й молодих учених відділу. Наприклад, монографічні дослідження І.М.Мельникової, І.М.Кулинича, І.А.Петерса, П.С.Соханя, М.М.Варварцева, М.В.Знаменської, В.У.Павелко, І.Т.Лісевича, В.В.Пав-ленко, С.В.Віднянського, В.М.Даниленка, М.С.Держалюка, Т.В.Клин-ченко, О.В.Павлюченка та інших науковців збагатили історіографію всесвітньої історії предметним висвітленням загальних і конкретних проблем історичного розвитку Болгарії, Італії, Німеччини, Польщі, Угор-щини, Чехословаччини, Югославії й деяких інших зарубіжних країн.

Серед підготовлених у відділі монографічних праць з питань двосторонніх зв’язків Української РСР з окремими соціалістичними країнами слід виділити грунтовні дослідження Євсєєва І.Ф. та Лісевича І.Т. з історії радянсько-польських, Соханя П.С. і Павленко В.В. - радянсько-болгарських, Петерса І.А. й Павелко В.У. – радянсько-чехословацьких відносин, Кулинича І.М. – про зв’язки УРСР з НДР, а також колективну монографію, присвячену участі Української РСР у радянсько-угорському співробітництві. А результатом співпраці вчених відділу з Чехословацько-радянським інститутом ЧСАН (м. Прага) та Інститутом історії Словацької академії наук (м. Братислава) стало видання в 1989 р. спільного наукового збірника про розвиток українсько-чехословацьких зв’язків у новітній час.

Значний фактичний матеріал з історії соціалістичних міжнародних відносин містять також підготовлені співробітниками відділу історичні хроніки найважливіших подій розвитку дружби й співробітництва СРСР і ряду країн соціалізму, зокрема літописи радянсько-польських, радянсько-угорських, радянсько-болгарських, радянсько-чехословацьких та радянсько-кубинських відносин. Доброю традицією відділу була підготовка до чергових міжнародних конгресів славістів спеціальних збірників праць з питань національно-визвольного руху й розвитку історичних зв’язків слов’янських народів, публікація доповідей українських істориків-славістів, підготовлених до цих конгресів. Наприклад, до ІХ Міжнародного з’їзду славістів, що проходив у 1983 р. в Києві, науковими співробітниками відділу було видано збірник наукових праць “Украина во взаимосвязях славянских народов”, а до Х (Софія, 1988), ХІ (Братислава, 1993) і ХІІ (Краків, 1998) міжнародних конгресів славістів підготовлено доповіді на них українських славістів.

В цілому опубліковані у 60-80-ті рр. співробітниками відділу праці, незважаючи на їх надмірну заідеологізованість та прокомуністичну спрямованість, стали основою важливих наукових концепцій, серйозних узагальнень, а головне - підготували грунт для подальшого поглибленого вивчення питань загальної історії й міжнародних відносин в Україні. Зокрема результати здійснюваної відділом дослідницької роботи з питань розвитку міжнародних зв’язків і співробітництва України із зарубіжними країнами використано при створенні в інституті ряду академічних узагальнюючих праць – 9-11 томів “Истории Украинской ССР”, 2-го тому “Истории рабочих Донбасса”, 3-го тому “Історії Києва”, “Историографии истории Украинской ССР” та ін.

В 1967 р. на базі відділу було створено Наукову координаційну раду АН УРСР з питань історії європейських соціалістичних країн (голова - І.М.Мельникова), яка до кінця 80-х рр. тісно співпрацювала з понад 150 істориками академічних наукових установ і вузів України – фахівців у галузі історії зарубіжних країн соціалізму й розвитку його світової системи. Окрім того, у відділі проходили наукове стажування чимало істориків з різних регіонів України, що сприяло підготовці та успішному захисту ними кандидатських і докторських дисертацій з всесвітньої історії. Серед них, наприклад, успішно захистили докторські дисертації І.М.Гранчак та Г.І.Шманько з Ужгорода, В.П.Чугайов і Л.О.Зашкільняк з Львова, П.П.Брицький з Чернівців, В.П.Колесник з Луцька, О.В.Алексеєвець з Тернополя й деякі інші науковці. В 1975-1989 рр. відділом видавався міжвідомчий науковий збірник “Історичні дослідження. Історія зарубіжних країн”, що сприяв координації зусиль науковців у дослідженні актуальних проблем та був на той час чи не єдиним в Україні періодичним науковим виданням з всесвітньої історії, добре відомим і за кордоном своїми грунтовними публікаціями.

У 1985 р. в Інституті історії АН УРСР відбулася структурна реорганізація, що торкнулася й даного відділу, який було перейменовано на відділ історії та міжнародних відносин соціалістичних країн. При ньому створено сектор історії міжнародних зв’язків України, який очолив заступник директора інституту П.С.Сохань - фахівець з історії Болгарії, міжслов’янських зв’язків, археографії й джерелознавства, д.і.н. (1974), проф. (1981), чл.-кор. НАН України (1985). У 1988 р. він став завідувачем відділу, який на початку 1991 р. дістав назву відділу історії міжнародних зв’язків України. Це було зумовлено тим, що з проголошенням незалежності України і реформуванням суспільно-політичних відносин у молодій державі перед істориками постало складне завдання визначення перспективної проблематики та нових методологічних підходів, зокрема у дослідницькій роботі в галузі історії міжнародних зв’язків України й українського народу, їх місця та ролі у всесвітньо-історичному процесі. Розгорнувши науково-дослідницьку роботу в цьому напрямку, у відділі зокрема в 1991 р. було засновано новий міжвідомчий збірник наукових праць “Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки”, а також підготовлено ряд монографічних праць, зокрема науковий збірник “Культурные и общественные связи Украины со странами Европы” (1990).

Після створення в 1991 р. Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського й призначення його директором П.С.Соханя на посаду завідувача відділу за конкурсом був обраний С.В.Віднянський – дослідник новітньої історії та міжнародних відносин країн Центральної і Східної Європи, міжнародних зв’язків України, д.і.н. (1997), проф. (1999). Під його керівництвом здійснюється велика робота з вдосконалення і перебудови методологічних засад науково-дослідницької діяльності, пошуку нових актуальних та малорозроблених у вітчизняній історіографії напрямів і тем, підготовці високо-кваліфікованих наукових кадрів для роботи у відділі, відновленню його науково-координуючої ролі з проблем всесвітньої історії в Україні. Про ефективність цієї праці свідчить зокрема той факт, що за останні десять років у відділі було підготовлено й успішно захищено 11 дисертацій, у тому числі 6 докторських – М.С.Держалюком (1993), О.В.Павлюченком (1993), В.В.Павленко (1996), С.В.Віднянським (1997), М.М.Вегешем (1998), М.І.Павленком (2000) та 5 кандидатських – І.В.Євсеєнко (1996), А.Ю.Мартиновим (1997), К.Ю.Бацаком (1998), А.В.Шиловою (1998), В.Л.Самчук (1999).

Важливим завданням відділу, який 1996 р. було перейменовано у відділ всесвітньої історії і міжнародних відносин, стає інтеграція історії України у всесвітню, а також дослідження власне проблем з всесвітньої історії й міжнародних відносин, участі в останніх України, ролі національних меншин та української діаспори в їх розвитку тощо. У першій половині 90-х рр., наприклад, у рамках комплексної теми “Україна й Європа: історичні традиції взаємин і проблеми співробітництва на сучасному етапі” відділ досліджував актуальні проблеми з історії міжнародних зв’язків України, становлення зовнішньої політики незалежної Української держави та формування її пріоритетів на міжнародній арені тощо. Результатом виконання теми стали підготовка й видання оригінальних наукового збірника статей “Україна в європейських міжнародних відносинах” (1998) і збірки документів та матеріалів “З історії міжнародних зв’язків України: наука, освіта (ХІХ- 30-ті роки ХХ ст.)” (1999), а також понад 10 монографічних досліджень М.М.Варварцева, С.В.Віднянського, М.С.Держалюка, Т.І.Єременко, І.Т.Лісевича, А.Ю.Мартинова, В.В.Павленко, І.М.Кулинича й Н.В.Кривець, присвячених маловивченим питанням з історії італійської, польської, німецької національних меншин в Україні, міжвоєнної української еміграції у Болгарії та Чехословаччині, історії й сучасному стану міжнародних зв’язків України.

З 2000 р. у відділі розпочалася науково-дослідна робота над новою комплексною темою “Європа та Україна: загальне й особливе в культурно-цивілізаційному розвитку і міжнародних взаєминах у ХХ столітті”, яка передбачає на нових методологічних засадах та на основі досягнутого рівня історичної інформації наукове вивчення й узагальнення основних подій і явищ європейської історії ХХ ст., зокрема новітньої історії Центрально-Східної Європи, тобто регіону, в якому відбувався історичний розвиток України, та який робив безпосередній і опосередкований вплив на долю й суспільну свідомість українців.

Серед перших вагомих результатів виконання цієї теми стали участь співробітників відділу (С.В.Віднянського та А.Ю.Мартинова) у підготовці узагальнюючих наукових видань – “Все про Україну”. В двох томах (К., 1998) й “Україна: утвердження незалежної держави (1991-2001)” (К., 2001), а також ювілейні видання до 10-ої річниці незалежності України – тематичний випуск наукового збірника “Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки” (Випуск 10, 2001), присвяченого складному процесу формування основних принципів та визначення пріоритетних напрямів зовнішньої політики України й розгляду основних проблем і досягнень їх молодої дипломатії на міжнародній арені, а також анотована історична хроніка у двох частинах “Україна і Європа (1990-2000 рр.)” (2001), яка на широкій джерельній базі розкриває процес становлення та розвитку міжнародних відносин України з країнами Центральної й Південно-Східної Європи (Част.1) і західноєвропейськими державами – членами Європейського Союзу (Част.2) за десять років її незалежності. В 2001 р. завідуючому відділом, доктору історичних наук, професору Віднянському С.В. було присуджено премію НАНУ за кращу наукову працю з історії боротьби за незалежність України та розбудову української державності.

Крім цього, науковими співробітниками відділу розпочалася робота над підготовкою енциклопедичного словника-довідника “Україна у міжнародних відносинах”, історичних нарисів з проблем розвитку міжнародних відносин в Європі у ХХ ст., а також ряду монографічних досліджень з проблем державотворення й культурно-цивілізаційного розвитку у Центрально-Східній Європі в новітній час. Відділ бере також активну участь у роботі інституту над багатотомною “Енциклопедією історії України”, в підготовці інших академічних наукових видань, навчальних посібників і науково-популярних праць з всесвітньої історії та міжнародних відносин, велике значення надає відновленню й розвиткові міжнародного наукового співробітництва. Цьому зокрема сприяє діяльність створених ним громадських організацій – Дослідницько-інформаційного центру “Міжслов’янська ініціатива” (голова його правління – С.В.Віднянський) і Центру українсько-польських студій (президент – Т.І.Зарецька).

У цілому, незважаючи на існуючі проблеми, зокрема кадрові й організаційні (в одному з провідних та найбільших у недалекому минулому в Інституті відділі - практично єдиному в Україні академічному структурному підрозділі, де розробляються питання всесвітньої історії, залишилося працювати лише 9 наукових співробітників), вчені підійшли до 65-річного ювілею Інституту історії України НАНУ сповнені нових наукових планів і перспективних задумів та з бажанням своєю наполегливою повсякденною працею сприяти розвиткові української історичної науки й розбудові незалежної України, щоб вона якнайшвидше посіла гідне місце у світовому співтоваристві.