Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

15 травня 1924 (понеділок)

Варшава. Польський міністр закордонних справ передав послу СРСР у Польщі Оболенському ноту про невизнання польською стороною ноти радянського уряду від 10 травня ц. р. основою для дискусії, яку він оцінив як спробу втручання у внутрішні справи Польщі. Польський уряд висловив здивування з приводу намагань СРСР виступити захисником громадянських свобод і релігійної культури національних меншин у Польщі, оскільки в самому СРСР, на його думку, такі свободи не дотримувалися. Закликавши уряд СРСР до розвитку відносин між двома країнами на основі виконання взаємозобов’язань на підставі Ризьких угод, польський уряд запропонував радянській стороні відмовитися від необґрунтованих домагань.
Діло, Львів, 17 травня.

Опубліковано у виданні: УКРАЇНА: ХРОНІКА ХХ СТОЛІТТЯ. Роки 1923–1924. Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, Київ – 2009. – 255 с. ISBN 978-966-02-5123-6