Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

18 (5) травня 1918 (субота)

П Скоропадський затвердив Статут Малої ради, в якому визначалося, що вона “складається з товаришів міністрів, або з осіб, які їх заміняють з правами товаришів міністрів”. Міністри у Малій раді мали право вирішального голосу. Очолював Малу раду один з міністрів або їхніх товаришів за призначенням Ради міністрів. Мала рада розглядала питання, визначені головою або товаришем того міністра, якого торкалася справа. При розгляді Радою міністрів висновків Малої ради у засіданні мав брати участь голова останньої. Діловодство Малої ради покладалося на державну канцелярію. Підписав Статут прем’єр Ф.Лизогуб.
Державний вістник. – 1918. - 5 червня.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)