"Якої б долі не судилось українському народові ще пережити, він все одно своє право на самостійне державне життя виборе".

Симон Петлюра. З меморандуму до посла Німеччини в Українській Державі

Альфонса Мумма фон Шварценштайна

28 травня 1918 р.

(Симон Петлюра. Вибрані твори та документи. Київ, 1994)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

2 липня (19 червня) 1918 (вівторок)

П.Скоропадський затвердив закон про громадянство Української Держави. Її громадянам заборонялося одночасно бути підданими іншої держави. На батьківщині вони отримували усю повноту політичних прав, в т.ч. активне та пасивне право участі у виборах до різних публічно-правових установ. Натомість на них покладався обов’язок всіма силами дбати про добробут України. Російські піддані, які на цей час перебували в Україні, визнавалися її громадянами. Особи, народжені в Україні, незалежно від їхнього місцеперебування мали право на українське громадянство в разі подання відповідної заяви протягом року після досягнення повноліття. Право на українське громадянство надавалося також особам, народженим громадянами Української Держави у шлюбі чужоземки з українським громадянином, усиновленим іноземцям до 17 років, шляхом натуралізації в разі перебування на території України протягом 3 років і спроможністю прогодувати себе і родину. Право на українське громадянство касувалося в разі прийняття тією чи іншою особою громадянства або підданства іншої держави. Закон про громадянство, ухвалений 2-4 березня 1918 р. Українською Центральною Радою, касувався. До “Закону про громадянство” додавалося “заприсяжне обіцяння”.
Державний вістник. – 1918. – 11 липня.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)