Бібліографічне посилання: Бойко О.Д. ЛЕГІОН УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Legion_Ukr_Sich_Striltsiv (останній перегляд: 16.07.2025)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛЕГІОН УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ (Легіон УСС) – укр. добровольче військ. формування у складі австро-угор. армії в роки Першої світової війни. Його утворенню передувало масове поширення в Галичині 1911–14 військово-спортивного, т. зв. січово-стрілецького руху (див. "Січі"), а також оприлюднення 6 серпня 1914 маніфесту Головної української ради та її військ. організації – Укр. бойової управи – із закликом до галицьких українців піднятися на боротьбу проти рос. панування в Україні. Служити в Легіоні УСС виявили бажання 28 тис. галичан, однак австрійс. влада дала дозвіл на формування стрілец. частини лише з 2,5 тис. вояків. Більшість галицьких українців воювала у складі регулярних підрозділів австро-угор. армії. Офіц. кола Австро-Угорщини з недовірою ставилися до укр. військ. формування, командування протягом війни чинило перепони його посиленню і направляло на найбільш небезпечні ділянки фронту.

Формування Легіону УСС відбулося в серпні–вересні 1914, його ядро склали активісти січового, сокольського і пластового рухів (див. "Сокіл", "Пласт"), гімназисти та студенти. До первісного командного складу увійшло 16 кадрових старшин-українців австрійс. армії: М.Баран, Г.Коссак, С.Горук, В.Дідушок, Д.Вітовський та ін. Командиром був призначений отаман Т.Рожанковський, згодом – поручник М.Галущинський. Легіон складався з двох куренів (командири – сотники М.Волошин та Г.Коссак) і одного півкуреня (командир – отаман С.Шухевич). Бойове хрещення легіонерів відбулося наприкінці вересня 1914 в боях з рос. козачими частинами. Узимку 1914–15 стрільці несли охоронну й розвідувальну службу в районі Верецького і Ужоцького перевалів (див. також Карпатська операція 1915). У березні 1915 легіон був поділений на два окремих курені, які підпорядковували двом австрійс. бригадам 55-ї д-зії ген. Г.Фляйшмана. У їх складі стрільці досягли першого успіху: в ході боїв на г. Маківка 29 квітня – 3 травня 1915 були зупинені й відкинуті назад частини рос. армії. Згодом легіон брав участь у боях під містами Болехів і Галич, селами Завадів на Львівщині і Семиківці (нині село Теребовлянського р-ну Терноп. обл.).

Із серпня до листопада 1915 підрозділи УСС займали позиції над р. Стрипа (прит. Дністра), де стримували наступ рос. військ на м. Бережани. На вересень цього року легіон складався з 1-го полку УСС (командир Г.Коссак, згодом – підполк. А.Варивода) чисельністю 1700 вояків і запасної частини – Коша УСС (бл. 500 новобранців, які становили резерв). У боях на р. Стрипа полк зазнав відчутних втрат, був відведений у тил на відпочинок, де перебував до травня 1916. Поряд з військ. підготовкою у полку проводилася велика культурно-освіт. робота. Діяли курси для малописьменних, б-ка, хор і оркестр, власне вид-во ("пресова квартира"), видавалися альманах "Червона Калина", журнали, спец. поштівки. З вид-вом співпрацювали, зокрема, А.Баб'юк (Мирослав Ірчан), А.Лотоцький, О.Назарук та ін. відомі в майбутньому письменники і журналісти. Зі стрільцями підтримував дружні стосунки І.Франко (в полку служили його сини Петро і Тарас; він сам провів останні місяці свого життя в Приюті для хворих і виздоровців УСС (стрілецькому шпиталі) у Львові).

Під час Брусиловського прориву рос. армії влітку 1916 полк УСС (47 старшин і 1685 стрільців) прикривав стратегічний напрямок на Бережани (на горбі Лисоня в межиріччі річок Золота Липа і Цехівка, бас. Дністра). У цих боях він утратив убитими, пораненими і полоненими більше 1 тис. вояків. Бл. 450 осіб відійшли в тил для переформування. Командиром полку став отаман Ф.Кікаль; у його складі було утворено Гуцульську сотню Українських січових стрільців під командою поручника О.Левицького. З лютого 1917 полк УСС знов перебував на передових позиціях під Бережанами, де під час чер-вневого (1917) наступу рос. армії майже у повному складі потрапив у полон. Із залишків полку (бл. 400 осіб), Гуцульської сотні та поповнень з Коша УСС було сформовано новий курінь (командири – поручник Д.Кренжаловський, згодом – отаман М.Тарнавський, сотник О.Микитка). Січовики, які потрапили до рос. полону (В.Кучабський, А.Мельник, Р.Сушко, Ф.Черник та ін.), стали ініціаторами і засновниками в листопаді 1917 стрілец. частини у складі Армії Української Народної Республіки (див. також Січові стрільці).

Після укладення Брестського мирного договору УНР з державами Четверного союзу 9 лютого 1918 Легіон УСС у складі австро-нім. військ (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918) розпочав похід у Наддніпрянську Україну за маршрутом Жмеринка–Бірзула (нині м. Котовськ Одес. обл.)–Херсон–Нікополь–Олександрівськ (нині м. Запоріжжя). З кінця березня він входив до військ. групи архікнязя Вільгельма фон Габсбурга-Льотрінгена (полк. Василя Вишиваного), який став командиром легіону. Перебуваючи в Олександрівську, а згодом на Херсонщині, стрільці майже не брали участі в бойових операціях, оскільки відмовилися проводити каральні акції проти укр. селянства. Натомість велику увагу приділяли культурно-освіт. роботі серед місц. населення. У жовтні 1918 легіон було переведено до Чернівців. Після проголошення у листопаді цього ж року Західноукраїнської Народної Республіки легіон передислокувався до Львова. Пізніше він став ядром Української Галицької армії.