РОЗУМОВСЬКИЙ Кирило Григорович (29(18).03.1728, за ін. даними, у 1724 – 15(03).01.1803) – останній гетьман України (1750 –64), граф Рос. імперії (із 1744), сенатор (із 1762), президент Петерб. АН (1745–65). Брат О.Г.Розумовського, батько О.К.Розумовського і А.Розумовського. Н. в с. Лемеші (нині село Козелецького р-ну Черніг. обл.) в сім'ї рядового козака Григорія Розума. 1742 переїхав до царського двору, де перебував під опікою свого старшого брата, фаворита рос. імп. Єлизавети Петрівни, – О.Г.Розумовського. 1743–45 здійснив освітню подорож до Німеччини, Франції та Італії. У лютому 1750 на козац. раді в Глухові був обраний гетьманом України. Вирішальне значення при цьому мала пряма вказівка царського уряду щодо його кандидатури. Як гетьман Р. намагався бути самостійним у питаннях внутр. політики. За наполяганням Р. 13 січня 1752 вийшов царський указ про заборону поширення холопства на українців. Деякий час Р. без погодження з Петербургом призначав полковників своїми універсалами. Така самостійність укр. гетьмана викликала невдоволення царського уряду і спонукала його до активного втручання в справи управління Гетьманщиною. У березні 1754 імп. Єлизавета Петрівна спец. указом заборонила гетьманові самостійно призначати полковників в укр. козац. полки, залишаючи за ним право його попередників лише добирати кандидатів на цю посаду. Царський уряд підтвердив заборону укр. гетьманам на самостійне листування з іноз. д-вами, а також відновив при гетьман. урядові інститут рос. радників-міністрів. Під особливо суворий нагляд були поставлені фінансові справи Гетьманщини. За указом 1754 гетьман повинен був надсилати до Санкт-Петербурга докладні звіти про всі прибутки та витрати, водночас були ліквідовані всі внутр. митні збори (індукта та евекта). На поч. 1756 вирішення всіх справ Гетьманщини було перенесено з Колегії закордонних справ до Правительствуючого Сенату. Останньому 1761 було підпорядковано й м. Київ, що був відірваний від Гетьманщини. Фактично цим започаткувався офіц. курс царського уряду на остаточну ліквідацію автономії Гетьманщини. Р. виношував ідею створення ун-ту в новій гетьман. резиденції – м. Батурин. Однак цей проект не вдалося реалізувати.

Р. докладав значних зусиль, спрямованих на зміцнення центр. і місц. органів держ. управління. Першим кроком у цьому напрямі стала реформа судочинства (див. Судова реформа в Гетьманщині).

Р. приділяв також увагу екон. питанням. Зокрема, намагаючись покласти край надмірному поширенню винокуріння, що почало негативно впливати на розвиток продуктивних сил, він 6 липня 1761 видав універсал, за яким займатися винокурінням дозволялося лише старшинам і козакам, які мали земельні й лісні угіддя. Водночас заборонялося мати в Гетьманщині винокурні й шинки рос. поміщикам, а також вихідцям з ін. регіонів і країн. Сприяючи лівобереж. укр. купцям, Р. домігся заборони вивозу горілки з Правобережної України до Нової Сербії і Вольностей Війська Запорозького низового, а також ліквідував на території Гетьманщини тютюнові та ін. відкупи, що обмежували регіональний ринок. 1760 гетьман пішов назустріч устремлінням правлячої старшинської верхівки, заборонивши селянам переселятися на нові місця, а також забирати при цьому своє майно без письмового дозволу володаря даної маєтності. Це прискорило процес закріпачення укр. селянства. 1763 відповідний гетьманський універсал підтвердив своїм указом царський уряд.

Започатковані Р. перетворення, як і в цілому його політ. курс на збереження державно-політ. автономії Гетьманщини, викликали різке невдоволення царського уряду, насамперед імп. Катерини II. Остання прийняла остаточне рішення про ліквідацію гетьман. влади. Як привід до рішучих дій у цьому напрямі було використано підписану на раді в Глухові наприкінці 1763 більшістю присутньої там старшини чолобитну до цариці, де містилося прохання про повернення Гетьманщині "прав, вольностей і привілеїв", а також дати дозвіл на встановлення спадкового гетьманства Розумовських. Царським маніфестом від 10 листопада 1764 і сенатським указом від 17 листопада 1764 Р. був усунутий від гетьманства, а сама посада гетьмана України була скасована. Для управління Україною за цими указами створювалася Малорос. колегія на чолі з графом П.Румянцевим (див. П.Румянцев-Задунайський). Понад 11 років Р. було заборонено навіть з'являтися в Україні. Лише 1776 йому було дозволено приїхати на Батьківщину. 1794 він назавжди переїхав в Україну у свій маєток Батурин. Останні роки життя Р. присвятив буд-ву церков і кам'яних споруд у своїх володіннях (Батурині, Баклані (нині село Почепського р-ну Брянської обл., РФ), Почепі (нині місто Брянської обл., РФ), Яготині та ін.), а також активній госп. діяльності. Побудував у Батурині палац за проектом відомого архіт. Ч.Камерона (відновлений уже в наші дні).

П. у м. Батурин, похований у трапезній місц. церкви Воскресіння Христова, побудованій на його кошти.

ПУТРО Олексій Іванович

1. Васильчиков А.А. Семейство Разумовских, т. 1. СПб., 1880
2. Сторінки політичної історії України і Росії ХVIII ст.: Кирило Григорович Розумовський. "Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв", 2000, № 1–2; 2001, № 3
3. Разумовская М. Разумовские при царском дворе: Главы из истории России 1740–1815 (перевод с немецкого). СПб., 2004
4. Путро О.І. Гетьман Кирило Розумовський та його доба (з історії українського державотворення ХVIII ст.). К., 2008.