Бібліографічне посилання: Голобуцький П.В. ЗЕМСЬКІ СУДИ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Zemski_sudy (останній перегляд: 21.06.2025)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЗЕМСЬКІ СУДИ – 1) повітові суди (див. Повіт) для вирішення спірних справ, що стосувалися прав шляхти в Короні Польській та Великому князівстві Литовському, в т. ч. й на підвладних їм укр. землях. Існували в 15–18 ст. (на землях, приєднаних до Російської імперії внаслідок поділів Польщі 1772, 1793, 1795 та в Царстві Польському діяли до поразки польського повстання 1830–1831). Попервах З.с. розглядали лише цивільні суперечки шляхти (переважно майнові), однак згодом коло їхнього відання значно розширилося, і в них по суті зосередилася вся цивільна юстиція. Кожен З.с. складався з судді, підсудка та писаря, які обиралися на повітовому з'їзді шляхти. Суддю обирали пожиттєво. Сесії З.с. відбувалися тричі на рік (по 6 тижнів кожного разу) в повітовому місті. Компетенцію судів визначали на укр. землях Статути Великого князівства Литовського. Діловодство в З.с. велося староукр. мовою, з серед. 17 ст. – і польс. В ході національної революції 1648–1676 польс. судова система в Гетьманщині була скасована (у т. ч. й З.с.). Після 1-го поділу Польщі 1772 в Галичині діяла австрійс. судова система, й З.с припинили своє існування. На укр. землях, котрі після 1772 залишалися за Польщею, З.с. діяли й далі. На Правобережній Україні, приєднаній після 2-го і 3-го поділів Польщі до Рос. імперії, З.с. називалися повітовими земськими або просто повітовими судами. На Гетьманщині К.Розумовський під кінець свого гетьманства підтримав вимоги козацької старшини щодо поновлення судочинства на основі Литов. статуту 1588 (відповідне рішення було затверджено Ген. зборами 1763; див. Глухівські ради 1750, 1763). У кожному полку було запроваджено по два З.с., а в Ніжинському – три; члени їх – суддя, підсудок і писар – обиралися щорічно. Згідно з постановою 2-ї Малоросійської колегії 1768, заборонялося обирати до складу З.с. козаків, що не мали чинів і звань Війська Запорозького; дозволялося обирати лише представників козац. старшини, а посади суддів ставали пожиттєвими. З.с. розглядали цивільні справи, що стосувалися козац. старшини, котра ще не отримала прав рос. дворянства ("шляхетне російське дворянство"). 1783 на Лівобережну Україну (Київське намісництво, Чернігівське намісництво, Новгород-Сіверське намісництво, ч. земель Гетьманщини була передана до Катеринославського намісництва) було поширено "Учреждение о губерниях 1775 года", що ліквідувало З.с., однак за указом імп. Павла I від 1796 З.с. знов були відновлені й відали цивільними та кримінальними справами. Ці З.с. підпорядкувалися Генеральному малоросійському суду в м. Чернігів. За законом від 30 жовт. 1831 польс. повітові земські суди були перейменовані в "уездные суды", до їх відання відійшли карні справи, якими раніш займалися скасовані в цей час гродські суди (див. Гродський суд). З.с. в Лівобереж. Україні законом від 6 груд. 1831 також були перейменовані в "уездные суды", втративши при цьому не тільки своє старе ім'я, але й свій зв'язок з Литов. статутами і перетворившись на загальноімперські суд. установи.