"РЕВОЛЮЦІЯ НА ГРАНІТІ" 1990 — масова акція громадян. непокори, організована в м. Київ переважно студентською молоддю України в жовтні 1990. Вважається першим укр. "майданом".

У зв’язку із прийняттям декларацій про держ. суверенітет союзних республік Союзний договір 1922 втратив правову основу. Тому загальносоюзний центр на чолі з президентом СРСР М.Горбачовим розробив і розіслав у союзні республіки проєкт нового договору. Цей документ визнавав республіки суверенними д-вами, які мали всю повноту влади на своїй території, але проголошував верховенство законів Союзу над республіканськими.

Після того, як Верховна Рада УРСР 16 липня 1990 ухвалила Декларацію про державний суверенітет України, компартійно-рад. більшість голосами 239 депутатів обрала головою парламенту секретаря ЦК КПУ Л.Кравчука. Більшість, яку назвали "групою 239", не виявила бажання відставати від ін. республік, коли з’явилася нагода збільшити свої повноваження, і проголосувала за Декларацію про держ. суверенітет майже одностайно. Проте в неї не було бажання розвалити рад. наддержаву. Тому вона надалі заблокувала зусилля Нар. ради в парламенті втілювати в життя революц. положення декларації. КПУ виступила як дисциплінований провідник волі союзних структур влади. Питання про її орг. відокремлення від Комуністичної партії Радянського Союзу, яке дедалі частіше піднімалося рядовими членами партії, апаратники вважали єретичним. 29 вересня 1990 ЦК КПУ опублікував звернення до комуністів, усіх громадян республіки, прийняте у зв’язку з тим, що "готуються масові акції, спрямовані на дискредитацію вищого органу державної влади в республіці — Верховної Ради УРСР, підштовхування до загострення кризової ситуації". Наголошувалося, що "деструктивні сили" закликають ознаменувати відкриття 2-ї сесії ВР УРСР у понеділок 1 жовтня загальноресп. страйком і загальнонац. маніфестацією. ЦК КПУ закликав не піддаватися на "провокаційні заклики".

30 вересня, в неділю на заклик Народного руху України на Респ. стадіоні Києва відбувся мітинг під гаслом "Ні — новоствореному Союзному договору!", в якому взяли участь майже 300 тис. осіб. Були висунуті вимоги: вихід України зі складу СРСР; виконання постанови ВР УРСР "Про проходження строкової військової служби громадянами Української РСР та використання працівників правоохоронних органів республіки за її межами" від 30 липня 1990. Виходячи з декларації про держ. суверенітет, ця постанова доручала Раді міністрів УРСР протягом місяця забезпечити повернення до постійного місця служби працівників правоохоронних органів республіки, які брали участь в охороні громад. порядку та локалізації міжнац. конфліктів в ін. регіонах СРСР. До 1 жовтня 1990 РМ УРСР мала вирішити питання про переведення громадян України, які проходили строкову військ. службу, з районів, де відбувалися міжнац. конфлікти, на територію власної республіки. На мітингу висувалися також вимоги про розпуск КПУ і націоналізацію її майна, демонтаж пам’ятника В.Леніну, відставку Л.Кравчука і голови уряду В.Масола. Мітинги з подібними вимогами 30 вересня і 1 жовтня пройшли також в Івано-Франківську, Донецьку, Львові та ін. містах. Однак опозиції не вдалося організувати загальноресп. страйк і загальнонац. маніфестацію.

За півгодини до поч. роботи 2-ї сесії ВР УРСР 12-го (1-го) скликання до її будинку підійшла демонстрація, на транспарантах якої містилися заклики про розпуск парламенту і КПУ, відставку уряду, вихід України зі складу СРСР. Через дві години кількість протестувальників під стінами парламенту збільшилася до 100—120 тис. осіб. Увечері на площі Жовтневої революції (нині — майдан Незалежності) відбувся мітинг, в якому взяли участь бл. 20 тис. осіб. Наступного дня у протистояння між владою та опозицією потужно втрутилися студентські орг-ції.

Мітинги, демонстрації і страйки як форми громадян. непокори стали вже звичними в охопленій екон. і політ. кризою Україні. Київ. від-ня Укр. студентської спілки (УСС) ще влітку 1990 під час святкування 500-річчя укр. козацтва у Запоріжжі уперше висловило пропозицію обрати більш дієву форму протесту — політ. голодування. Студентське братство Львова (СБ Львова) на мітингу, що відбувся 21 вересня, заявило, що львів. студенти протестуватимуть проти підписання Союзного договору перед будівлею парламенту в Києві, використовуючи голодування під гаслом "Воля або смерть!"

Початок акції, форми і методи її розгортання були узгоджені в ході переговорів між УСС і СБ Львова, що відбулися в рамках зустрічі молодіжних і студентських орг-цій у Вільнюсі. Були схвалені сформульовані Київ. УСС вимоги: дострокове припинення повноважень ВР УРСР 12-го скликання і призначення нових виборів на багатопарт. основі восени 1991; ухвалення закону про націоналізацію майна КПУ і Ленінської комуністичної спілки молоді України; недопущення підписання Союзного договору. Львів’яни додали дві вимоги, що стосувалися служби юнаків у війську в межах України та відставки В.Масола. Керівниками акції були визначені троє співголів: О.Доній (УСС Києва), М.Іващишин (СБ Львова) і О.Барков (УСС Дніпродзержинська).

О 10-й ранку 2 жовтня бл. 40 активістів УСС і СБ Львова розстелили на гранітних плитах площі Жовтневої революції перед пам’ятником із центр. фігурою В.Леніна матраци, встановили транспаранти з гаслами та вимогами й оголосили про початок голодування. О 20-й год. вони за 2—3 хв. встановили намети, позначивши цим намір залишитися на площі на невизначений строк. Кері-во ВР УРСР зайняло вичікувальну позицію, паралізуючи цим дії стягнутих у великій кількості правоохоронців. Визначитися з оцінкою акції мусила в цій ситуації Київ. міськрада, в якій питома вага представників Демократ. блоку становила до 40 %. О 23-й год., тобто заднім числом, вони ухвалили після бурхливих дебатів такий документ: "Дозволити під час роботи другої сесії Верховної Ради Української РСР проведення в центральній частині міста масових заходів, що не заважають рухові транспорту". Легалізація протестної акції мала велике значення для забезпечення її впливу на радикалізацію політ. ситуації в республіці. Провал всеукр. страйку (в ньому взяли участь 10 тис. осіб із 25 млн працюючих) засвідчив, що опозиційні сили мали слабку соціальну базу, а влада зберегла контроль за формуванням громад. думки.

3 жовтня на майдані вже стояли 49 наметів, а в голодуванні брали участь 137 студентів Києва, Львова, Дніпропетровська, Івано-Франківська та ін. міст України. Здійснювався постійний мед. огляд, лікарі щоденно брали аналіз крові на цукор. Цим забезпечувався нагляд за станом здоров’я голодуючих й унеможливлювалося харчування, вживання соків і підсолодженої води.

4 жовтня в голодуванні взяла участь 151 особа. Про голодування вже знала вся Україна. Табір голодуючих відвідала група нар. депутатів СРСР від України — О.Гончар, О.Ємець, С.Конєв, В.Черняк, Ю.Щербак, В.Яворівський та ін., які вмовляли студентів зняти вимогу про дострокові вибори у парламент, але безуспішно.

5 жовтня в наметовому містечку відбулася зустріч Л.Кравчука з О.Донієм та М.Іващишиним. Телерепортаж про зустріч уперше ознайомив укр. громадян із вимогами студентів. Зустріч не дала результатів.

6 жовтня у палаці "Україна" відбулися збори ветеранів війни. Після зборів ветерани прийшли до площі Жовтневої революції з наміром знести намети, щоби покласти квіти до пам’ятника В.Леніну. Провокація зазнала невдачі, на захист студентів стали до 50 тис. киян.

8 жовтня ВР УРСР створила комісію на чолі з І.Юхновським, яка доповіла, що голодують вже 158 осіб із 24 міст. Під час його доповіді один із депутатів "групи 239" звинуватив студентів у тиску на парламент, його підтримали оплесками, які справили на громадськість гнітюче враження, — обговорення транслювалося по телебаченню. О.Гончар записав у щоденнику: "Страшні ці в парламенті "239”. Юхновський як голова комісії доповідає їм про вимоги голодуючих студентів, про те, що звідчаєні молоді люди готові на все, "аж до масового самоспалення”, а у відповідь йому — регіт, жирне іржання цих парламентських жеребців! І серед таких — жити? Від таких ждати гуманних законів? Ні, неможливий з ними ніякий мир, ніяке порозуміння". Повернувшись додому, письменник написав заяву про вихід із КПРС.

9 жовтня відбувся "круглий стіл". На ньому були присутні: з одного боку, Л.Кравчук і всі члени Президії ВР УРСР, представники мін-в, із другого — 6 студентських активістів: О.Барков, О.Доній, М.Іващишин, О.Кузан, В.Кириленко, Ю.Герцик. Після важкої дискусії Л.Кравчук пообіцяв поставити питання про відставку прем’єра перед парламентом, а запис "круглого столу" показати по телебаченню в повному обсязі. Проте слова він не дотримав, запис показали із купюрами.

10 жовтня голова ВР УРСР поставив на таємне голосування питання про недовіру В.Масолу, але депутати із цим не погодилися. На відкрите голосування було поставлено питання про включення до порядку денного обговорення студентських вимог, проте ця пропозиція набрала лише 161 голос. Порушуючи заборону Київ. міськради, студенти організували 10-тис. демонстрацію, що перекрила рух на Хрещатику і заблокувала будинок Держ. к-ту телебачення і радіомовлення УРСР. На знак підтримки вимог і дій студентів до наметового містечка приєдналися і почали голодувати разом з ними нар. депутати В.Бедь, М.Горинь, Л.Горохівський, О.Гудима, Я.Зайко, В.Колінець, Я.Кендзьор, М.Куземко, Б.Ребрик, Ф.Свідерський, С.Хмара.

11 жовтня в Києві пройшла 100-тис. демонстрація на підтримку голодуючих. Від 13 жовтня студенти почали захоплювати будівлі, де вони навчалися 16 жовтня голодували вже 298 студентів, 27 з них — від першого дня. Біля будівлі ВР УРСР утворилося друге наметове "містечко свободи" з голодуючими. У страйку на підтримку голодуючих з 85 тис. студентів стаціонару, які навч. в Києві, взяли участь 30 тис., у Львові з 65 тис. — майже 59 тис., у Тернополі та Івано-Франківську — практично всі студенти. До акції протесту висловлювали готовність приєднатися робітн. колективи, працівники н.-д. ін-тів. М.Горбачов почав одержувати листи від занепокоєних долею протестувальників конгресменів і сенаторів США, керівників укр. діаспори.

16 жовтня у парламенті була утворена тимчасова узгоджувальна комісія для розгляду вимог голодуючих студентів. До її складу ввійшли по 5 депутатів від "групи 239" і Нар. ради, І.Плющ — від Президії ВР УРСР і 5 представників голодуючих студентів. Увечері 17 жовтня, коли депутати ознайомилися з протоколами комісії, Л.Кравчук запропонував їм ухвалити скріплений підписами її 16 членів текст постанови такого змісту:

• провести у 1991 всенар. голосування з питань довіри ВР УРСР 12-го скликання і за його результатами вирішити питання про проведення нових виборів до кінця року;

• забезпечити проходження строкової служби громадянами республіки тільки за добровільною згодою громадянина поза її межами;

• розглянути в парламенті питання про націоналізацію майна КПРС і ВЛКСМ на території України і до 1 грудня 1990 утворити тимчасову комісію ВР УРСР із цього питання;

• укладення Союзного договору вважати передчасним;

• вирішити питання стосовно відставки голови РМ УРСР В.Масола у порядку, передбаченому ст. 97, частина 9 і ст. 108, частина 4 Конституції СРСР;

• до 30 листопада 1990 привести чинну Конституцію УРСР у відповідність до положень Декларації про держ. суверенітет України.

Ця постанова була схвалена голосами 314 нар. депутатів із наявних 352. Проти неї проголосували 38 депутатів.

18 жовтня на площі Жовтневої революції пройшло святкове завершення акції протесту. О.Доній та М.Іващишин виступили по телебаченню з інформацією про припинення голодування і звільнення "окупованих" студентами приміщень вищих навч. закладів. На пресконференції, влаштованій у цей день Нар. рухом України, М.Горинь підкреслив: "Те, чого не могла домогтися Народна рада, досягла студентська молодь. Це наше найбільше завоювання".