Дорогі друзі, шановні партнери та читачі!
Всіх, хто за тиждень святкує Різдво Христове,
вітаємо із прийдешнім святом!
Нехай Вам засяють різдвяні вогні!
Здоров’я й добробуту Вашій сім’ї!
У видавництві «Дух і літера» нещодавно вийшла нова книга Віри Ченцової «Киевская митрополия между Константинополем и Москвой. 1686». Презентація книги відбудеться онлайн 23 грудня. Зареєструватися на презентацію можна у Фейсбуці.
Вера Ченцова
«Киевская митрополия между Константинополем и Москвой. 1686»
(632 с., тверда обкл., мова рос.)
Книга посвящена спорному вопросу о статусе Киевской митрополии с 1686 г., когда епархия Константинопольского патриархата была передана под управление патриархов Московских. В ней исследуется история поездки московского гонца Никиты Алексеева и гетманского представителя Ивана Лисицы в Адрианополь и Константинополь в 1686 г., а также содержание полученных ими патриарших грамот о разрешении рукоположения киевских митрополитов в Москве. Сопоставление принятых тогда синодальных постановлений с аналогичными, относящимися к иным епархиям, позволило заключить, что речь в них идет о сохранении юрисдикции константинопольских патриархов над Киевской митрополией. Эти решения отвечали интересам запорожского гетмана И. Самойловича, стремившегося укрепить свою власть и расширить влияние подконтрольного ему киевского владыки на всю митрополию, включая и ее польско-литовские территории. В приложении опубликованы основные документы, лежащие в основе исследования. Книга адресована всем, кто интересуется историей Киевской митрополии и ее связей с Константинопольским и Московским патриархатами в XVII в.
Віра Ченцова закінчила МГУ. Кандидат історичних наук. Працювала старшою науковою співробітницею Центру «Палеографія кодикологія, дипломатика» Інституту загальної історії РАН. В даний час незалежна дослідниця. Сфера наукових зацікавлень — історія християнського Сходу.
| Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами. Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого. Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу. (Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013) |
