Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

18 серпня 1921 (четвер)

Харків. Політбюро ЦК КП(б)У прийняло постанову про організацію комітету допомоги голодуючим. Визнано можливим організацію Всеукраїнського та губернського комітетів з певних осіб, які входили б до комітетів персонально, а не як представники колишніх громадських організацій. Запропоновано вести до комітетів достатню кількість представників партійних, професійних та інших робітничих організацій, встановлюючи їх кількісний склад по наданню поіменних списків. Схвалено поставити перед колишніми громадськими діячами, як необхідну умову включення їх до комітету, вимогу заклику до селян до виконання продподатку та боротьби з бандитизмом [повстанським селянським рухом. - Авт.] Рекомендовано не заперечувати проти відрядження Всеукраїнським комітетом своїх представників за кордон під прапором Червоного Хреста. Президію Всеукраїнського комітету вирішено скласти з п’яти осіб: голови Д. Мануїльського та двох заступників В. Ксандрова та Любімова, а також двох безпартійних членів, не дозволяючи їм головування. Погодитися на кандидатури О. Пєшєхонова та Д. Багалія до президії Всеукраїнського комітету та кандидатуру Зінченка – до президії Київського комітету.
ЦДАГО України, ф. 1. оп. 6, спр. 16, арк. 50 зв.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1921: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 289 с. - ISBN 966-02-3607-7