Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

7 грудня 1990 (п’ятниця)

Прийнятий Закон Української РСР “Про місцеві ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування”, виходячи з Конституції УРСР, Декларації про державний суверенітет України визначав засади місцевого самоврядування – основи демократичного устрою влади в республіці, правовий статус місцевих рад народних депутатів, органів територіального громадського самоврядування, а також форм безпосередньої демократії. Закон був основою реалізації державної влади і місцевого самоврядування, утвердженням повноти народовладдя на відповідних адміністративних територіях. Місцеве самоврядування в Українській РСР – це територіальна самоорганізація громадян для самостійного вирішення безпосередньо або через державні і громадські органи, які вони обирають, усіх питань місцевого життя, виходячи з інтересів населення, на основі законів Української РСР та власної фінансово-економічної бази.
Радянська Україна. – 1990. – 20 грудня

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1986 - 1990: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 408 с. - ISBN 966-02-3607-7