Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

25 лютого 1987 (середа)

Опубліковано виклад постанови ЦК Компартії України “Про хід перебудови в інститутах Секції суспільних наук АН УРСР відповідно до вимог ХХVІІ з’їзду КПРС”. У прийнятій постанові наголошувалось, що наукові колективи визначили пріоритетні напрями досліджень, почали їх розробку. Створено низку праць у галузі філософії, економічної теорії, історії, права, мовознавства, міжнародної проблематики, які здобули визнання. Разом з тим темпи і якість роботи, яка проводиться, не повною мірою відповідають вимогам перебудови і кадрової політики. Дослідження інститутів економічного профілю все ще відстають від запитів господарських перетворень. Слабо вивчаються багато назрілих проблем політичної економії. Філософи багато в чому зайняті віддаленими від практики питаннями на шкоду дослідженню актуальних проблем сучасності. Не досягнуто очікуваного підвищення ефективності досліджень соціологів. Правознавці мало уваги приділяють розробці проблем розвитку соціалістичної демократії і самоврядування. У працях істориків фактологізм продовжує переважати над аналізом історичного досвіду, не подолано кон’юнктурного підходу до висвітлення подій. Літературнознавці та мистецтвознавці глибоко не вивчають реальних процесів сучасного духовного життя суспільства, питань соціології літератури і мистецтва. Повільно впроваджуються результати суспільствознавчих досліджень у практиці. “Дуже мляво” йде перебудова в інститутах археології, мистецтвознавства, фольклору та етнографії. Тут не створено атмосфери принциповості, взаємної вимогливості, відкритого виявлення недоліків та упущень, не вистачає критики і самокритики. У багатьох інститутах допускаються серйозні прорахунки в роботі з кадрами. Явні диспропорції склалися в їхній віковій структурі. Не сформовано реального резерву керівників. Простежується тенденція старіння наукових співробітників. Не підвищується ефективність роботи аспірантури. Позначилася явно вичікувальна позиція, небажання змінювати звичні форми і методи роботи з кадрами, управління на
Радянська Україна. – 1987. - 25 лютого.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1986 - 1990: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 408 с. - ISBN 966-02-3607-7