Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

22 травня 1948 (субота)

“Радянська Україна” опублікувала статтю С.Шаховського “Шкідливі перекручення у викладанні літератури”. Засуджені тези доповідей Одеського державного університету, прочитані на сесії, яка була присвячена 30-річчю Жовтневої революції. Відмічено, що викладання української літератури в університеті, особливо радянської, було “позначене рецидивами буржуазного націоналізму, апологетикою шкідливих і ворожих творів”. “Одвертою апологією ворогів народу” визнана доповідь доцента А.Недзвідського “Українська радянська література першого революційного триріччя (1918-1921)”, який висловив думку, що справжніми фундаторами радянської літератури в Україні були не П.Тичина, В.Сосюра та інші радянські письменники, а “перші хоробрі”, діячі партії боротьбистів – В.Кобилянський, Є.Григорук та інші.
Радянська Україна. – 1948. – 22 травня.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1946-1960: Довід. вид . Ч. 1. 1946-1953. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. – 3-287c. ISBN 966-02-3607-7