Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

Серпень 1948

Рада міністрів УРСР і ЦК КП(б)У прийняли постанову “Про заходи до дальшого поліпшення працевлаштування і матеріально-побутового стану інвалідів Вітчизняної війни”. Зазначено наявність великих хиб у роботі партійних і радянських організацій, місцевих органів соціального забезпечення і охорони здоров’я щодо працевлаштування, навчання, лікування, протезування і матеріально-побутового забезпечення цієї категорії інвалідів. Наголошувалося, що кооперація інвалідів не створювала потрібних умов у роботі і повільно впроваджувала робочі пристосування для інвалідів; комісії з призначення пенсій при райвиконкомах працювали незадовільно; Міністерство соціального забезпечення УРСР не створило необхідних умов інвалідам Великої вітчизняної війни в профкомах та інтернатах й стало на шлях скорочення останніх. Радянські та партійні органи Київської, Дніпропетровської, Полтавської, Харківської, Ворошиловградської і Сталінської областей послабили увагу до всебічного обслуговування інвалідів. У місцевих органах при розгляді і розв’язанні скарг і заяв від інвалідів були характерними елементи тяганини і бездушного ставлення. Накреслено ряд заходів щодо усунення існуючих хиб та покращення становища інвалідів.
Радянська Україна. – 1948. – 8 серпня.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1946-1960: Довід. вид . Ч. 1. 1946-1953. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. – 3-287c. ISBN 966-02-3607-7