Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

6 травня 1947 (вівторок)

Президія Верховної Ради УРСР прийняла постанову “Про стан виконання закону від 23 червня 1945 року про демобілізацію в частині трудового влаштування демобілізованих по Українській РСР”. Відмічалося, що виконавчі комітети облрад більшості областей України, зокрема Київської, Кіровоградської, Одеської, Сталінської і Харківської обласних та Київської міських рад не забезпечили чіткого виконання зазначеного закону і на 1 квітня 1947 р. не влаштували на роботу демобілізованих третьої і четвертої черги офіцерів, сержантів і рядових у Київській області – 10,2 тис. осіб, Кіровоградській – 18 тис. осіб, Одеській – 11,1 тис. осіб, Сталінській – 9,6 тис. осіб, Полтавській – 4,8 тис. осіб, Харківській – 3358 осіб. У багатьох випадках голови виконавчих комітетів стояли осторонь від трудового влаштування демобілізованих, незадовільно організовували роботу з їх перекваліфікації. Президія Верховної Ради УРСР зобов’язала голів виконавчих комітетів облрад під особисту відповідальність ліквідувати наявні недоліки.
Відомості Верховної Ради УРСР. – 1947. – № 12.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1946-1960: Довід. вид . Ч. 1. 1946-1953. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. – 3-287c. ISBN 966-02-3607-7