Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

8 грудня 1947 (понеділок)

Міністерство освіти УРСР направило Раді міністрів УРСР доповідну записку про хід ліквідації неписьменності та малописьменності серед дорослого населення західних, Ізмаїльської та Закарпатської областей. Відмічено, що в цих областях навчено 310,7 тис. малописьменних. Приймаючи до уваги неповноту попередніх обліків, Міністерство освіти УРСР провело спеціальний облік, відповідно до якого у 1947/48 навчальному році потрібно було навчити 167,7 тис. неписьменних і 175,1 тис. малописьменних з тим, щоб завершити ліквідацію неписьменності у цьому регіоні у 1949 році.
Культурне будівництво в Українській РСР. Червень 1941-1950. Збірка документів і матеріалів. – К., 1989. – С. 325-327.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1946-1960: Довід. вид . Ч. 1. 1946-1953. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. – 3-287c. ISBN 966-02-3607-7