Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

29 січня 1946 (вівторок)

Київ. Головуючий військового трибуналу полковник юстиції Т.Ситечко оголосив вирок у справі про звірства німецько-фашистських загарбників на території УРСР. Військовий трибунал визнав за доведену винність підсудних у вчиненні масових розстрілів, звірств і насильств над громадянами і військовополоненими, зруйнуванні міст і сіл, пограбуванні населення та вигнанні в рабство. Керуючись ст. 2 КК УРСР і ст. ст. 296 і 297 КПК УРСР Військовий трибунал засудив Леєра, Буркхардта, Уаммера унд Остена, Хейніша, Валлізера, Груккенборда, Геллерфорта, Кноль, Беккенгофа, Ізенмана, Іогшата, Майора – до смертної кари через повішення, Лауера – до 20 років каторжних робіт. Шаделя і Драхенфельс-Кальювері – до 15 років каторжних робіт.
Радянська Україна. – 1946. – 29 січня.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1946-1960: Довід. вид . Ч. 1. 1946-1953. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. – 3-287c. ISBN 966-02-3607-7