Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

5 березня 1940 (вівторок)

ЦК ВКП(б) ухвалило постанову про застосування вищої міри покарання розстрілу щодо 14 700 полонених польських офіцерів. На загал, згідно цієї постанови (за сучасними підрахунками) було знищено від 22 до 40 тис. осіб серед яких був певний відсоток етнічних українців і чимало мешканців Галичини і Волині, які перебували у таборах Ковеля, Осташкова, Старобельська, Катині, Мідного, Харкова та ін. Схвальні підписи під документом поставили Й.Сталін, К.Ворошилов, В.Молотов, А.Мікоян, та заочно погодились з цим рішенням М.Калінін і Л.Каганович.
Катынь. Пленники необъявленной войны. Документы и материалы. М.,1999. С. 7. ;Депортації. – Т1: 1939-1945. – Львів, 1996. – С.9193.