Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

18 березня 1940 (понеділок)

Нарком внутрішніх справ УРСР І.Сєров надіслав записку наркому внутрішніх справ СРСР Л.Берії про реагування населення м.Львова на укладення договору зФінляндією. Колишній директор гімназії у Варшаві Кречмар: «...Польські націоналісти, що вірили у Сікорського, розчарувалися знов і на прикладі Фінляндії ще раз упевнились у «союзництві» Англії і Франції. Для нас зараз висновок один, нехай воює сама Англія, а ми маємо реально підтримувати Радянський Союз». Професор Студинський, виступаючи на мітингу в оргкомітеті спілки радянських письменників м.Львова добірно зупинився на значенні м.Ленінграду і схвалив укладення договору між Фінляндією і СРСР. Поряд з позитивними є і негативні настрої, так, наприклад: робітник шляхового тресту Кучей М.: «... тепер вже Польща не повернеться, позаяк Радянський Союз уклав мирний договір з Фінляндією. Ми тут нічого не зможемо зробити, так як частини Червоної армії з фінляндського фронту будуть перекинуті для наведення порядку. Нам лишається сидити спокійно і очікувати хода подій». Письменниця Марковська: «Для польських націоналістів — це великий удар. Укладення цього договору розсіяло надії на десант англійських легіонерів. Але ще не виключено, що Німеччина укладе договір з Францією і разом почнуть похід проти СРСР. В цьому випадку відродження Польщі можливе».
Радянські органи державної безпеки у 1939 — червні 1941 р.: документи ГДА СБ України / Упоряд. В.Даниленко, С.Кокін. — Вид.дім «Києво-Могилянська