Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

3 квітня 1940 (середа)

Москва. У розвиток постанови Ради народних комісарів СРСР і ЦК ВКП(б) від 2 березня 1940 р. «Про охорону держкордону у західних областяхУРСР і БРСР» РНК УРСР і ЦК КП(б)Упостановилипереселити жителів 800-метрової прикордонної смуги в західних областях і очистити її від будівель. На відстань 7,5 км у глиб встановлювався прикордонний режим. Виселенню підлягало 100 тис. осіб і воно мало бути завершено на початок червня 1940 р.Поки новий кордон облаштовувався, на старому — радянськопольському — в межах Української військової округи зберігалася загороджувальна зона довжиною майже 657 км. ЇЇ охороняли Славутський (49 застав на 391 км) та Волочиський (42 застави на 266 км) прикордонні загони. Попри того у зоні спостерігалася інтенсивна міграція, яка негативно оцінювалася радянською владою. Останню непокоїла як поширення спекуляції внаслідок перепаду цін та зниження дисціпліни в колгоспах, так і вплив українських націоналістів на мешканців східних областей (поширення листів від Організації українських націоналістів).
Радянські органи державної безпеки у 1939 — червні 1941 р.: документи ГДА СБ України / Упоряд. В.Даниленко, С.Кокін. — Вид.дім «Києво-Могилянська