Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

Квітень 1942

Відбулася ІІ конференція ОУН (СД) під Львовом. У ній взяли участь М.Лебедь, Д.Мирон, І.Климів, В.Кук, Я.Старух, З.Матла, Д.Клячківський та ін. Провід ОУН(Б) виробив лінію, спрямовану на тривалу підготовку власних політичних та військових сил для боротьби за українську державність. Головною вважалася теза про неприпустимість стихійних виступів мас, щоб “енергія народу не виливалась в партизанщину, але оформилась в широкий всенародний рух”. Учасники конференції висловилися за критичне ставлення до німців та відсіч будь-яким спробам комуністичного руху Опору опанувати ситуацію і поширювати свій вплив на населення”.
Кентій А.В. Нариси історії Організації українських Націоналістів в 1941–1942 рр. – К., 1999. – С. 110–113.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1941-1943: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 533 с. ISBN 966-02-3607-7